МЕРЗЛИЙ

МЕ́РЗЛИЙ, а, е.

1. Затверділий від морозу; замерзлий. Крупа порошила й торохтіла об мерзлу землю (Н.-Лев., IV, 1956, 262); Наближаючись до підвалу,Черниш наздогнав двох дівчат. Одна з них несла шмат мерзлої конини (Гончар, III, 1959, 268); // у знач. ім. ме́рзле, лого, с. Що-небудь затверділе від морозу. — Яка руда? — спитав кир Єлисей.. — Руда хороша, та важко копати мерзле, — загули посполиті (Тулуб, Людолови, II, 1957, 314); // Укритий льодом; обледенілий. Коні через мерзлий сніг Санки мчать (Бор., Тв., 1957, 67); Гірш і гірш моя недуга, Менш і менш стає тепла… За віконцем мерзлим хуга Скаженіти почала (Граб., І, 1959, 601); В мерзлих деревах шелестів сніг, схожий на крупу (Панч, II, 1956, 228); // Зіпсований морозом (про овочі, фрукти). Тепловій обробці за зоотехнічними вимогами для великої рогатої худоби піддають грубі корми, кукурудзу (качани і зерно), а також мерзлі коренебульбоплоди і жом (Хлібороб Укр., 9, 1964, 23).

2. Який загинув або дуже застигнув від морозу; замерзлий. На третій тільки день кинулись селяни шукати Катрю і знайшли її вже задубілу біля мерзлого сина (Мирний, IV, 1955, 306); Він [Сєдов] умирав, простягши мерзлі руки вперед, до полюса, вдивляючись в пургу (Нагн., Вибр., 1950, 61); Я піду крізь бурю сніговую, Мерзлі квіти в лузі відігрію (Забашта, Вибр., 1958, 154); // у знач. ім. ме́рзлий, лого, ч.; ме́рзла, лої, ж. Людина, що загинула від морозу. Волосні стояли і понуро дивилися на мерзлу. Найпильніше старичок, — він наче бачив де таке обличчя і тепер пізнавав (Мирний, III, 1954, 409).

◊ Заману́лося (захоті́лося і т. ін.) у петрі́вку ме́рзлого кому — хтось бажає неможливого. — Не знати що оце заманулось тій князівні, неначе в петрівку мерзлого! (Н.-Лев., III, 1956, 299).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 676.

Ме́рзлий, а, е.

1) Мерзлый, замерзшій. Захотілось мерзлого в Петрівку. Ном. № 5344.

2) Чувствительный къ холоду. Ум. Мерзле́нький.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 418.