МЕЛЬКАТИ

МЕЛЬКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.

1. Те саме, що мигті́ти 1. Схаменулись нехрещені. Дивляться — мелькає, Щось лізе вверх по стовбуру до самого краю (Шевч., І, 1951, 6); У натовпі мелькала сіренька борідка Молибоги (Мик., II, 1957, 430); Мені перед очима в якихось заломаних, кривих образах почало мелькати, як на поганому екрані, наше майбутнє (Вільде, Ті з Ковальської, 1947, 40); // чим. Робити швидкі рухи чим-небудь. Вона побігла мовчки, швидко мелькаючи тугими, гарно виточеними литочками (Тют., Вир, 1964, 14).

2. Швидко проноситися перед очима, змінюючи одне одне. Крізь теплі сльози, важкі і великі, в яких все розпливалось, невиразно мелькали верби і телеграфні стовпи (Коцюб., II, 1955, 382); Ольга Іванівна любила швидку їзду. Любила спостерігати, як передок машини підминає під себе безконечну сіру стрічку шляху, як обабіч нього мелькають поодинокі дерева (Ткач, Плем’я.., 1961, 350).

3. розм. Те саме, що бли́мати 1; мигтіти (у 2 знач.). Світло горіло слабо і мелькало раз у раз то ясніше, то темніше, освічуючи похмуру кімнату (Фр., V, 1951, 34).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 670.

Мелька́ти, ка́ю, єш, [p]одн. в.[/p] мелькну́ти, ну́, не́ш, гл. Мелькать, мелькнуть. І хвіст мелькнув. Ном. № 1890.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 416.