ЛЯДА

ЛЯ́ДА, и, ж.

1. Рухома покришка, дверцята, що прикривають отвір всередину чого-небудь. Він хижку з лободи зліпив Та ще з огудини дві ляди Неначе двері притулив (Гл., Вибр., 1951, 195); Підняла [Ася] з землі важку дубову ляду і зручно спустилася в отвір (Досв., Вибр., 1959, 423); Засмаглий танкіст відкриває гримучу і ковану ляду (Бажан, Нашому юнацтву, 1950, 12); * У порівн. Глухо, наче ляда підземелля, грюкнули ковані залізом двері (Кол., Терен.., 1959, 261); // Отвір, люк з такою покришкою, дверцятами. Нав’язавши брудну ганчірку на палицю, я виставив її в ляду. Кілька куль пронизало її одразу (Ю. Янов., II, 1958, 72); Венцель провів нас у підвал, до якого була ляда з кухні (Минко, Вибр., 1952, 337); // Покришка, якою закривають скриню; віко. [Трохим:] Панове громадо! Нещастя сталось — батька убила ляда од скрині!.. (Кроп., IV, 1959, 235); Вона підняла ляду скрині, дістала ряднину (Скл., Святослав, 1959, 82).

◊ Закри́й ля́ду, лайл. — закрий рота, не розмовляй. — Я встряв до розмови, а він.. так на мене вовком як глянув.. — Ляду, — каже, — старий, закрий свою (Кос., Новели, 1962, 33).

2. Відкидна полиця або віконниця в крамниці, що застосовується як прилавок. В кожній крамниці коло дверей одчинена ляда в вікні й обперта на стовпець (Н.-Лев., І, 1956, 50); Петро Оском’юк.. за крамаря. Стояв за лядою й продавав (Март., Тв., 1954, 330).

3. Частина ткацького верстата, через яку проходять нитки основи і якою прибиваються одна до одної поперечні нитки. Застукала ляда; Бігає човник відтіль і відсіль… Човник і ляда — ткачеві порада; Берди і цівки — ви хліб мій і сіль! (Щог., Поезії, 1958, 104); Руки вже важчають — влітку від сапки, серпа, взимку від веретена і ткацької ляди (Стельмах, І, 1962, 136).

4. Рухома покришка над годувальним коритом у сажі. Загнала [Маруся поросят], приперла колодкою ляду в хлівці (Григ., Вибр., 1959, 34).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 577.

I. Ля́да, ди, ж.

1) Опускная дверь: въ потолкѣ (на чердакъ), въ погребѣ и пр. Подобное-же у колесниковъ въ парні. Вас. 146.

2) Опускная ставня въ прилавкѣ. Різники у нас продають м’ясиво на штандарах, а в кого крамниця є, то на ляді. Лебед. у.

3) Крышка надъ корытомъ, находящимся у сажа (См. Саж), поднимающаяся и опускающаяся, устроенная съ того цѣлью, чтобы находящіеся на волѣ животныя не могли пользоваться изъ корыта кормомъ, положеннымъ для заключеннаго въ саж животнаго. Чуб. VII. 396.

4) Помостъ? настилка деревянная? Мені, мій пане, на ляді стояти (говоритъ конь). Чуб. V. 871.

5) Часть ткацкаго станка, сквозь которую проходять нити основы и посредствомъ которой прибиваются одна къ другой поперечныя нити. Части ля́ди: два деревянныхъ четырехгранника называются собственно лядою (3); сквозь нихъ на концахъ проходять два болѣе тонкихъ четырехгранника — хвости (2), находящіеся по отношенію къ ля́ді въ вертикальномъ положеніи; нижніе концы хвостів укрѣплены въ нижнемъ брускѣ ляди (а), а верхній брусокъ (б) свободно ходить по хвостам вверхъ и внизъ для того, чтобы можно было между верхнимъ и нижнимъ брускомъ поставить блят (5) (См. это слово). Когда блят вставлень въ продолговатое углубленіе въ нижнемъ брускѣ и сквозь него пропущены уже нити основы, тогда верхній брусокъ (б) придвигается внизъ и, прижимая блят, удерживаетъ его въ стоячемъ положеніи, а самъ брусокъ укрѣпляется двумя клиньями, клинками (4); верхніе концы хвостів связаны поперечной перекладиной, которая называется ро́спинка (1). ляда вверху привязывается къ особой перекладинѣ въ верстаті, которая называется же́рточкою, такимъ образомъ, чтобы она могла качаться взадъ и впередъ, какъ доска качелей. Конст. у. Въ Галиціи хвости наз. лядобійцями. МУЕ. III. 18. У гуцуловъ ляда, называется набівка, имѣетъ слѣдующія названія частей: стріла = Роспинка, снизьки = хвости, рама = собственно ляда, бе́рдо = Блят. Шух. L 256.

II. Ля́да, ди, об. = Ледарь. Був би ляда, був би ляда, та й нікуди більше: не хоче робити, аж ніяк не хоче! Харьк. у. Слов. Д. Эварн.

III. Ля́да, нескл. = Леда. Тільки о тім дівки дбайте, ляда кому не довіряйте. Гол. І. 367. Ой щось мо ся розлучили через ляда кого. Гол. І. 261. Ляда пліткам не ймай віри. Ном. № 6980. Ляда біс чоловіка удре. Ном. № 13236. Нехай мене ляда дурень в личко не цілує. Чуб. V. 174.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 391.