ЛЮДСЬКИЙ

ЛЮ́ДСЬКИ́Й, лю́дська́, лю́дське́.

1. Прикм. до лю́ди¹. Нігде не чуть людської мови; Звір тільки виє по селу (Шевч., І, 1963, 129); [Степанида:] Я думала, що він людський знахар, а він товарячий!.. (Кроп., IV, 1959, 38); [Кречет:] Греки любили людину, вони перші досконало вивчили форми людського тіла (Корн., І, 1955, 113); // Належний людям. Життя утікало з степів та лісів; ховалося по людських оселях та по теплих краях (Мирний, III, 1954, 255); // Який є складовою частиною організму людини. Людська крівця не водиця, розливати не годиться (Номис, 1864, № 1283); Ще стояло.. городище, на валах якого пращури роду не раз сходились з ворогами, через що рови й піски навкруг засіяні були стрілами, людськими кістьми, череп’ям (Скл., Святослав, 1959, 11); Наталі довелося лікувати дві ноги — гусячу й людську (Донч., VI, 1957, 38); // Який складається з людей. Коростильов і Марко теж відділилися від людського гурту і подерлися косогором (Тют., Вир, 1964, 482); * Образно. Гей, на майдані Стяги багряні, Хвилі співучі людської ріки (Мас., Сорок.., 1957, 265); // Такий, як у людей (людини). — Я князівна, — промовила до Юрка лебедиця людською мовою (Н.-Лев., III, 1956, 290); Чого тільки не видзвонював Юрко Дзвонар. У нього мідні серця дзвонів обзивались людським голосом, зітхали, веселились і сміялися (Стельмах, І, 1962, 217); // Власт., притаманний людині. [Кирило:] Добрий був покійник — вірив усякому, вірив у добро людське, що в чоловікові більше доброго живе, ніж лихого… (Мирний, V, 1955, 142); Озуть пана у постоли! У цьому слові була ціла картина, розкішний план, справедливість людська і небесна (Коцюб., II, 1955, 45); Якщо шановний читач побачить, що я через людську слабкість применшив свої недоліки і пороки і виставив себе у світлі більш яскравому й ефектному, ніж дозволяє звичайна скромність, то це, мабуть, так і є (Довж., І, 1958, 27); То ж були люди, що знали собі ціну, сповнені великої людської гідності (Збан., Єдина, 1959, 123); // Якого зазнають люди. Яхидна фурія раденька, Що по її все діло йшло; До людських бід вона швиденька (Котл., І, 1952, 180); У щастя людського два рівних є крила: Троянди й виноград, красиве і корисне (Рильський, III, 1961, 199); // Стос. до праці людини, людей; // Який є результатом діяльності, творчості людей; народний. Про його добренькі слова Людськая приказка мовляє, Що як ласкавеньке бува, То від двох маток ласку має (Гл., Вибр., 1951, 227); Моря [штучні] чудесні, витвори людські, Простори послухняної води, В якій одбились подвиги народу! (Рильський, III, 1961, 113).

Лю́дська́ істо́та — людина. Впали на мокрий брук посічені білі прапори [парламентерів], які хотіли дарувати життя тисячам людських істот, врятувати від руйнації величезне місто (Гончар, III, 1959, 236); Лю́дська́ по́стать — фігура людини. Забачили удалині постать людську — се дід ішов та, співав (Вовчок, І, 1955, 343); На горбах маячіли людські постаті (Тют., Вир, 1964, 357); Рід лю́дський — людство. Рід людський вже тисячі літ на собі ніс кайдани, підвів же тепер він чоло (Л. Укр., IV, 1954, 260); Земля прислухається до придорожніх пісень і вухатими соняшниками, і вусатим ячменем, і втомленим житом, що ніяк не може нагодувати рід людський (Стельмах, І, 1962, 525).

2. Стос. до сторонніх, інших щодо суб’єкта осіб. — Кожна душа не з лопуцька, того ж хоче, що й людська (Вовчок, VI, 1956, 285); З дурної голови та на людську (Номис, 1864, № 6379); За столом, за якимись паперами, сидить Терентій. Певно, перебирає розписки людські (Стельмах, І, 1962, 317); // Який належить іншим особам. — Людські діти в неділю, поки з церкви не вийдуть, то й ріски в рот не беруть (Вас., І,1959, 324); Мерехтлива зелень людських садів, що тягнуться понад берегом ріки, то тут, то там вже позначилась жовто-червонавими плямами (Вільде, Сестри.., 1958, 335); — Коли б свої гроші, то нічого, а то ж людські (Тют., Вир, 1964, 34); // Який обслуговує інших осіб. Лесь береже в пам’яті, як у книзі, усі грунти села.. І для чого це йому, людському поденщикові, який має лише городець та латку поля? (Стельмах, І, 1962, 273); // Який поширюється серед інших осіб. А Добрість не вважа на злії язики, Не пристають людські до неї побрехеньки (Г.-Арт., Байки.., 1958, 43); — Не хочу, щоб люди говорили і про вас, і про мене. Вам це байдуже, а для дівчини — один сором і людський поговір (Стельмах, І, 1962, 402); // Який чинять, завдають інші особи. І хто заступить? хто укриє Од зла людського в час лихий?.. Ти сирота, нема нікого (Шевч., II, 1963, 259); Велика людська кривда темною завісою опускається перед очима парубка (Стельмах, І, 1962, 468); // У якому відбивається ставлення інших осіб до суб’єкта. [Аецій Панса:] Тебе, Руфіне, слава, шаноба людська вабить (Л. Укр., II, 1951, 357); Не треба мені тії слави людської (Манж., Тв., 1955, 35); // Який ставиться певним чином до інших. — Чи можна, щоб я проміняла мого Левка, кого мені мати покійна веліла шанувати, та на тебе мерзенного, п’явку людську! (Кв.-Осн., II, 1956, 263); Бодай кати їх постинали. Отих царів, катів людських (Шевч. II, 1953, 75).

◊ Від (од) лю́дсько́го о́ка (лю́дськи́х оче́й) див. око¹; Про лю́дське́ о́ко (лю́дські́ о́чі); Для лю́дсько́го о́ка див. о́ко¹.

3. тільки лю́дський, а, е. Який повинна мати людина, властивий справжній людині. — Ми [хлопи].. перший раз чуємо від нашого пана людське слово (Фр., II, 1950, 46); Виходять люди на великий бій, Та де ж у них рушниці і гармати? Ні! Людська зброя у руці людській: Теодоліти, заступи, лопати (Рильський, III, 1961, 68); Час немов стер з них всі подробиці побутової різниці, залишивши тільки те спільне, те людське, головне, що заробляється довгим трудом в ім’я добра (Довж., І, 1958, 494); В майбутньому, вірив Шевченко, на всій землі встановляться справді людські відносини, вільні від всякого гноблення та експлуатації (Ком. Укр., 1, 1964, 75); // У якому відбивається доброта, уважність, чуйність; людяний, гуманний. І погляд у нього не людський (Номис, 1864, № 2893); — Яка це достойна річ приголубити людину. Людське ставлення підіймає дух і дає силу рукам (Ю. Янов., II, 1958, 51); // Який потрібен людині; нормальний, пристойний (про одяг, житло і т. ін.). Дивилися брати пильненько й начеб уперше бачили людське убрання хороше й достаток і наче уперше почули на собі латані сорочечки (Вовчок, І, 1955, 305); — Може, й зійдемось в ціні, коли харчі будуть людські (Стельмах, II, 1962, 168); На громаді Матвій Гура настояв, щоб одвічним батракам, Кулинякам дати людське житло (Чорн., Пісні.., 1958, 49).

4. Стос. до осіб, що працюють у певній галузі виробництва, війську тощо. — Невиправдані людські втрати — найбільша ганьба для командира, — говорив старший лейтенант (Гончар, III, 1959, 282).

◊ Півтора́ лю́дсько́го — що-небудь нерозумне, дурне; дурниця. Що скаже, то півтора людського (Номис, 1864, № 13031); [Борис:] Як тут чудово! Я б отак до самісінького світу просидів. [Горнов:] Вигадай півтора людського! (Кроп., І, 1958, 390).

5. іст. Стос. до людей (у 4 знач.). Це Лесь Якубенко підмовив.. зробити панові зло за зло, хоч як-небудь помститися за людське горе (Стельмах, І, 1962, 390); // Належний людям. На людськім полі ростуть панські дуби. Мужик іде та й рубає, нікого не питаючись, наче своє (Коцюб., І, 1955, 462); Численні стада худоби на полонинах, гриби і ягоди в лісі, риба у воді — все було не твоє, не людське, а панське (Козл., Сонце.., 1957, 4); // Пизнач. для челяді. [Xрапко:] Хіба я його жену? Хіба я його виганяю? Хай живе — отам на кухні або в людській хаті. Мужиком же став — хай з мужиками й панькається (Мирний, V, 1955, 139).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 570.

Лю́дськи́й, а, е.

1) Человѣческій. Де люде не ходють і людський христіянський глаз не заходе. Чуб. І. 116. Напився він не раз людської крови. Ном. № 1281. І погляд у його не людський. Ном. № 2893.

2) Человѣчный, привѣтливый.

3) Порядочный, разумный, смыслящій. Не попалось кому людському взяти. МВ. Півтора людського. Неразумное, неумѣстное. Що скаже, то півтора людського. Ном. № 13031.

4) Народный, простонародный. То земля панська, а то людська. Полт. г.

5) Чужой, не свой. Постаріла мене, брате, людська робітонька. Грин. III. 400.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 388.