ЛОКІТЬ

ЛО́КІТЬ, ЛО́КОТЬ, ктя, ч., діал. 1. іст. Давня міра довжини, що дорівнює приблизно довжині ліктьової кістки людини. Не простого — лляного полотна тридцять локтів узяла (Укр.. думи.., 1955, 21); Шинок стояв.. майже [на] локоть нижче від рівня вулиці (Фр., II, 1950, 9).

2. Лікоть (у 1 знач.). Близько локіть — та не вкусиш (Номис, 1864, № 5395); На землю шапку положивши, По локоть руки засукав [Ентелл] (Котл., І, 1952, 95).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 542.

Ло́кіть, ктя, м.

1) Локоть (часть руки). Близько локіть, та не вкусиш. Ном. № 5395.

2) Мѣра длины, раньше равнявшаяся третьей части сажня, какъ видно изъ слѣд.: Пятдесятъ и сѣмъ локтей вдовжъ, а вширъ тридцять и сѣмъ локтей, що чинить девятнадцять сажней вдовжъ, а вширъ дванадцять сажней и локоть. (Отрывки изъ Лѣтоп. Мгарск. мон. КС. 1889. IV. 41). Въ соврем. употребленіи это мѣра, соотвѣтствующая длинѣ руки отъ локтя до конца средняго пальца. Хто з вас журившись може прибавити до зросту свого один локіть? Єв. Л. XII. 25. Ой дам тобі… локіть полотенця. Чуб. V. 504.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 375.

ло́кіть = ло́коть = лі́коть — давня міра довжини, що дорівнює при­близно довжині ліктьової кістки людини; арабський мандрівник Ібн-Даст (X ст.) про наших предків писав: «Штани носять широкі — сто ліктів матерії йде на кожні»; погрожуючи або караючи, кажуть: «Буде знати (пам’ятати), почому локоть (лікоть) кваші». Не простого — лляного полотна тридцяти локтів узяла (дума); Ой дам тобі… локіть полотенця (П. Чубинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 341.