ЛИЧАК

ЛИЧА́К, а́, ч. 1. Плетене з лика або іншого матеріалу селянське взуття, яке носили з онучами, прив’язуючи до ноги мотузками. І чоловіки й молодиці носили личаки, обгорнувши ноги білими онучками (Н.-Лев., II, 1956, 102); Саморобні постоли та ще личаки з липової кори були тут [на Гуцульщині] єдиним взуттям для бідноти (Козл., Сонце.., 1957, 8); Ходив [Митрофан], похмуро притупував чобітьми, поверх яких було натягнуто нові, з валу виплетені домашнього виробу личаки (Гончар, II, 1959, 135).

2. перен., заст. Вбога людина.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 501.

Лича́к, ка́, м.

1) Обувь изъ лыка, лапоть. А постіл личака да й попережає: ой коли ти постіл, то іззаду постій, ой коли ти личак, то попереду гоп-цак. О. 1861. II. 6. Неси, Боже, в чоботях, — дамо личаки. Ном. № 11806.

2) Веревка изъ лыкъ. Вх. Зн. 33.

3) Простолюдинъ, простой человѣкъ. Ходили тогді в кармазинах тілько люде значні да шабльовані, а міщане одягались синьо, зелено, або у горохв’яний цвіт; убогії носили личакову одежу. Через те козаки дражнять було міщан личаками. К. ЧР. 64.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 365.