ЛЕДАЧ

ЛЕ́ДАЧ, і, ж. Ледачі люди; ледарі. — Перекажи йому, що нам треба доброго собачника… Розумієш? Собачника, що підганяв би оту ледач працювати (Ле, Міжгір’я, 1953, 151); // Уживається як лайливе слово. — То ти покрав, сучий сину?.. — Признавайся! Признавайся, чортова ледач, бодай ти загинув! (Коцюб., І, 1955, 442)

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 467.

Ле́дач, чі, ж.

1) Дрянь, плохая вещь. Вх. Лем. 431. Се вино велика ледач.

2) = Ледащо. Він до краю розлайдачився; сказано, у ледач записався. Подольск. г.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 351.