ЛАНЕЦЬ

ЛА́НЕЦЬ, нця, ч., розм.

1. Одягнена в лахміття людина; старець. Забравши деяких Троянців, Осмалених, як гиря, ланців, П’ятами з Трої накивав [Еней] (Котл., І, 1952, 65); — Я гоноровий шляхтич.., у мене є голка, щоб не ходить обірванцем, а ти гольтіпака, ланець, безштанько (Стор., І, 1957, 132); // Надзвичайно бідна людина; бідняк. Дивувалися й завидували Чіпці люди не менше Грицька. "І як-таки за такого ланця та вийшла така багачка, як Галя!" (Мирний, І, 1949, 358); — Сергій насміявся з тебе?.. — Та не Сергій, а отой ланець Роман Волошин! — кривиться Тепентій (Стельмах, Хліб.., 1959, 121); // Уживається як лайливе слово. — А ви, лежні, ланці, чого зуби скалите? — кинулась до їх Параска і почала банітувати (Мирний, IV, 1955, 82); [Стеха:] Ах ти ж анцихрист, проява, ланець, пройдисвіт, чортове ледащо! (Сам., II, 1958, 172); — Гей, Микито! Де він, ланець? Вилізай! Ось я, післанець Від саміського царя! (Фр., XII, 1953, 15).

2. звичайно мн. Старі, поношені речі домашнього вжитку (звичайно одяг, білизна); ганчірки; // Зневажлива назва речей домашнього вжитку; барахло. — Бач, як заливаються потом, а мішків з ланцями не кидають (Гончар, 1, 1954, 116).

ЛАНЕ́ЦЬ, нця́, ЛАНЦ, а́, ч., діал. Ланцюг. За правду, за волю ми станемо враз. Ланці, ні багнети не пострах для нас! (Пісні та романси.., II. 1956, 214); — Якось мені самій казала [Лук’яниха], що якби її Марину ланцом прив’язав, то урвалася б та й пішла б на танці (Кобр., Вибр., 1954, 164).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 444.

Ланець, нця, м. Оборванецъ, оборвышъ, голякъ, сорванецъ. Забравши деяких троянців, осмалених як гиря ланців, п’ятами з Трої накивав. Котл. Ен. І. 5. Ой, мати моя старая, за що ти мене скарала, за ланця мене оддала? Мет. 263. Ув. Ланцюга. Ланцюга що дня п’є, прийде додому, мене б’є. Мет. 263.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 343.

ла́нець (зневажливо — ланцю́га) — народна назва одягненої в лахміт­тя людини (згадаймо козаків-ланців в «Енеїді» І. Котляревського) або бідняка; уживається також як лайливе слово у значенні «голо­дранець», «халамидник», «шарпак». Ой мати моя старая, за що ти мене скарала, за ланця мене оддала (А. Метлинський); [Стеха:] Ах ти ж анцихрист, проява, ланець, пройдисвіт, чортове ледащо (В. Самійленко).

лане́ць = ланц — народні назви ланцюга (ла́нка — складова части­на, кільце ланця, ланцюга). За правду, за волю ми станемо враз, Ланці, ні багнети не пострах для нас! (пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 328.