КІНЧАТИСЯ

КІНЧА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., КІНЧИ́ТИСЯ, чу́ся, чи́шся, док.

1. Приходити, наближатися до кінця; закінчуватися, проходити, минати. Жнива кінчались, і наставала возовиця (Н.-Лев., II, 1956, 264); Кінчалися серпневі дні (Ле, Клен. лист, 1960, 172); Кінчиться війна, і я повернусь до неї, я відшукаю її! (Гончар, III, 1959, 82); // Припинятися, переставати. Їх крик зливався в один довгий гук, котрий почався з світом, а кінчиться хіба пізньої ночі (Мирний, І, 1954, 319); // Наближатися до краю, до межі своєї протяжності. Там, де кінчаються доріжки та квітники,.. стоять під терниною хлопець і дівчина (Вас., І, 1959, 112); Скоро вуличка кінчилась, і перед їхніми очима відкрився невеликий.. кам’яний майдан (Гончар, III, 1959, 92); // Вичерпуватися, виходити (в 11 знач.). Борошно кінчається, а де позичиш, як не в Килини? (Багмут, Опов., 1959, 5); Пшоно й крупа давно кінчилися (Ю. Янов., II, 1954, 38).

2. чим. Те саме, що закі́нчуватися 2; завершуватися. В книзі вражень танкісти залишили свій короткий запис, який кінчався рядом підписів на півсторінки (Гончар, III, 1959, 460).

3. чим, на чому і без додатка. Приходити до якого-небудь наслідку, результату; завершуватися. Кінчалося на тому, що Раїса брала олівець і робила в рукопису вставки та поправки (Коцюб., І, 1955, 324); Добре те, що добре кінчається (Кач., Вибр., 1953, 467); Розпочався жорстокий бій, що кінчився уночі перемогою партизанів (Шер., Молоді месники, 1949, 28).

4. розм. Те саме, що вмира́ти. — Ах, як же вона важко диха!.. — То вона вже кінчається (Л. Янов., І, 1959, 61).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 167.

Кінчатися, ча́юся, єшся, с. в. кінчи́тися, чу́ся, чи́шся, гл.

1) Оканчиваться, окончиться, приходить, придти къ концу. От уже і третій день кінчався, піп і сам не знає, що робить. Рудч. Ск. II. 159. Кінчивсь рік. Рудч. Ск. II. 56. Вони знали одно: чим суд кінчився і по тому судили. Мир. Пов. І. 165. Служба божа кінчалась. Левиц. І. 13.

2) Умирать, умереть.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 245.