КІГОТЬ

КІ́ГОТЬ, гтя, ч.

1. Гостре загнуте рогове утворення на кінцях пальців багатьох птахів і тварин; пазур. Мохната лапа [ведмедиці], насторожена острими кігтями, грозила її груді (Фр., VI, 1951, 19); Ось, підгорнувши білі крила, Одна [чайка] торкнулась до води, Знялась од хвиль, летить сюди,— У кігтях рибка б’ється біла (Черн., Поезії, 1959, 238); // перев. мн., розм., зневажл. Про довгі нігті людини. Так би, здається, схопилася, ускочила до їх та й учепилася кігтями в його [панича] баньки!.. (Мирний, III, 1954, 228).

◊ Бу́ти в кі́гтях кого; Потра́пити в кі́гті до кого, зневажл.— бути в цілковитій залежності від когось, потрапити під чиюсь владу; Облама́ти (відруба́ти) кі́гті, зневажл.— не дати можливості здійснити злий намір. — Під Москвою Гітлеру одрубали кігті і в наступ перейшли (Кучер, Голод, 1961, 124); Пока́зувати (показа́ти) [свої́] кі́гті див. пока́зувати; Трима́ти (держа́ти) в кі́гтях кого, зневажл.— тримати когось у цілковитій залежності, мати над кимось владу.

2. тільки мн., спец. Залізний серпоподібний пристрій, що прикріплюється до взуття для вилізання на стовп або дерево; кішка (у 3 знач.). При навішуванні важких проводів користуються драбиною або кігтями, за допомогою яких вилізають на опору й піднімають провід (Сіль. лінії електропередачі, 1956, 117); Залізні кігті, прив’язані до чобіт, мов дебелі серпи, міцно вгрузли в соснову деревину (Кучер, Зол. руки, 1948, 39).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 158.

Кіготь, гтя, м. Коготь. Здається й мала пташка, та кігті гострі. Посл.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 242.