КУТЯ

КУТЯ́, і́, ж., етн.

1. Обрядова каша з ячмінних або пшеничних зерен, уживана з солодкою підливою напередодні різдва чи водохреща. Стоїть кутя на покуті, А в запічку діти (Шевч., І, 1951, 365); По селі, по якій годині тиші, коли йшла рокова, церемоніальна вечеря з примі вками і обрядами по старому звичаю, з діду хом і кутею, почалися веселі колядкові співи (Фр., VIII, 1952, 100); — Завтра кутя. І все в нас буде, як на батьківщині: і кутя, і узвар, і сіно постелимо за звичаєм… (Тулуб, Людолови, І, 1957, 334).

Бага́та кутя́ — переддень різдва; святий вечір. Батько подарував Лаврінові ту грушу на багату кутю тоді, як Лаврін чхнув за вечерею (Н.-Лев., II, 1956, 377); Голо́дна кутя́ — переддень водохреща. [Павло:] Сьогодні ж святий вечір, то, здається, кличуть мороза вечеряти? [Явдоха:] Мороза кличуть вечерять на голодну кутю, а це багатий вечір (К.-Карий, II, 1960, 154).

◊ Передава́ти (переда́ти) куті́ ме́ду — переборщити. Одного разу два такі знавці Передали куті, як кажуть, меду — І от зайшла в них жвава суперечка (Рильський, III, 1961, 172).

2. Те саме, що ко́ливо. На проводи наносять сюди на гроби чимало чого: чи куті, чи буханців, чи крашанок (Кв.-Осн., II, 1956, 114); Поминальної куті з торішньої пшениці дві мисочки наварив (Ковінька, Кутя… 1960, 25).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 419.

Кутя, ті, ж. Обрядовая каша изъ ячменныхъ или пшеничныхъ зеренъ наканунѣ Рождества Христова и Крещенія. Чуб. VII. 441. Кутя на покуті, узварі, на базарь. Ном. № 343. Кутя багата. Канунъ Рождества, сочельникъ. Сим. 145. Кутя голо́дна. Канунъ Крещенія. передати куті меду. Пересолить (иносказ.).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 333.

кутя́ —

1) обрядова їжа — каша з ячмінних або пшеничних зерен, що готується і подається напере­додні Різдва Христового і Водохре­ща; уживається звичайно із солод­кою підливою з маку, горіхів і ме­ду; страва дуже давня, відома бага­тьом народам і набула нині лише ритуального характеру; у давнину була жертовною їжею, своєрідним приносом за померлого; кутю вживають з узваром, бо воду пити на Святвечір не можна, пop. у І. Нечуя-Левицького «Причепа»: «Хто нап’ється на вечерю (кутю) води, той у жнива дуже хотітиме пити»; див. ще вече́ря 3. Передав ку­ті меду (приказка — перебрав міру в чомусь); Стоїть кутя на покуті, а в запічку діти (Т. Шевченко); Кутя на покуття, узвар на базар (М. Номис);

2) Бага́та (Різдвя́на) кутя́ див. Бага́тий ве́чір;

3) див. Голо́дна кутя́;

4) = ко́ливо (див.). Поминальної куті з торішньої пшениці дві мисочки наварив (О. Ковінька).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 324.