КУЛЯ

КУ́ЛЯ¹, і, ж.

1. Геометричне тіло, утворене обертанням кола навколо свого діаметра. Радіус кулі; Поверхня кулі.

2. Предмет, що має таку форму. Дві блакитні бані зіллялись в одну величезну кулю, оперезану чудовим поясом темно-зелених дерев, білих хат, чорних тинів (Коцюб., І, 1955, 30); Надщерблена куля місяця, випливши з-за лісів, викочується на зоряні простори неба (Коз., Сальвія, 1959, 90); Гастрономічні крамниці спокушали зір бляшанками різних консервів, .. кулями чудового сиру (Донч., II, 1956, 206);* У порівн. У діда з очей аж дві сльози викотились, як дві срібні кулі, аж брязнули, ударившись об кам’яний поміст (Стор., І, 1957, 95).

Земна́ ку́ля — планета Земля. Не раз.. огинав [Дорошенко] планету, та хоч де б він був, чи з цього, чи з протилежного боку земної кулі, він і звідти линув думками.. в це село степове (Гончар, Тронка, 1963, 152); Пові́тряна ку́ля див. пові́тряний; Сліпа́ ку́ля див. сліпи́й.

3. Маленький свинцевий або стальний снаряд для стрільби із ручної вогнепальної зброї і кулеметів, що являє собою передню частину бойового патрона. Сміливого і куля не бере (Укр.. присл.., 1955, 75); Гукнули бідні: ближні й дальні! Не телеграми привітальні, а кулю в лоба глитаям! (Тич., І, 1957, 63); * У порівн. Гули хрущі та літали, як кулі (Коцюб., І, 1955, 27).

◊ Ку́лею ки́нутися (ви́летіти і т. ін.) — дуже швидко побігти і т. ін. Мотря вхопила хворостину й кинулась у двері кулею (Н.-Лев., II, 1956, 355); Юрко натяг на себе одяг і через вікно кулею вилетів у сад (Чорн., Визвол. земля, 1959, 227); Під ку́лі йти (потрапля́ти і т. ін.) — опинятися в зоні обстрілу; потрапляти під обстріл. — Намучились ми з нею,— промовив старий.. — Просто під кулі йде, хотіла, щоб убило (Гончар, II, 1959, 370); Пустити [собі] кулю в лоб (в лоба) див. лоб; Хоч кулю в лоб — про безвихідне становище. — Було, все було… Погуляла, а на похмілля тепер хоч і кулю в лоб! (Гончар, II, 1959, 258).

4. заст. Бомба. До половини підкопала [дівчина] стіну. Підклала кулю розривну під неї, А потім добула вогню і запалила (Л. Укр., І, 1951, 115).

КУ́ЛЯ², і, ж., діал. Милиця. В руках у нього дві кулі, що ними підпирається, безпомічно волочачи хорі.. ноги (Фр., II, 1950, 9); — Ну, нехай подужаю [подужчаю]! Як відріжуть лікарі ногу, то ще б якось на кулі ходив (Март., Тв., 1954, 224).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 391 - 392.

Куля, лі, ж.

1) Шаръ. Сподівався колись добути свою законну долю і місце на земляній кулі. Левиц. І. (Правда, 1868, 423).

2) Пуля. Чоловік стріляє, а Бог кулі носить. Ном. № 83. Щоб тебе перша куля не минула. Ном. № 3771. Кулі лити. Врать. Кулі ллє. Ном. № 6939.

3) Ядро.

4) = Милиця. Він на кулі ходе. Ум. Кулька.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 323.