КРИХТА

КРИ́ХТА, и, ж.

1. Дрібненька частинка, шматочок, грудочка чого-небудь (переважно хліба). Отак вона научала, Болящих лічила. А з убогим остатньою Крихтою ділилась (Шевч., І, 1951, 373); Баба мала за пазухою півхліба.. і крихту солі (Фр., IV, 1950, 30); Біліє розсипане вапно, крихти цементу… (Гончар, Тронка, 1963, 238).

◊ Кри́хти в ро́ті не було́; І кри́хти в рот не брав (не бра́ла і т. ін.) — зовсім нічого не їв (не їла тощо). Нашвидку перекусивши, бо з самого ранку крихти в роті. не було, Артем зразу ж пішов з дому (Головко, II, 1957, 526); — Може, гарячого чогось з’їси.. Ти ж учора й крихти в рот не брала (Руд., Остання шабля, 1959, 388).

2. перен. Про дуже незначну, мізерну кількість чого-небудь. Приніс я тобі грошенят крихту: п’ять карбованців (Вовчок, І, 1955, 141); Скрізь блукають голі-босі, Крихти лану ждуть і досі (Граб., І, 1959, 266); Повірте, що я не стану витрачати дорогоцінної крихти часу на зайве (Ю. Янов., II, 1958, 14).

3. у знач. присл. кри́хту, розм. Дуже мало; трохи. — Допоможи він [батько] мені крихту, каплю… і я б тепер багач на всю губу був (Мирний, І, 1954, 197).

◊ До [оста́нньої] кри́хти — цілком, до кінця, зовсім; геть усе (усі).— І все до крихти розказала [княжна]… Мені і Ксенії сестрі (Шевч., II, 1963, 36); Тепер тільки розумний та хитрий здолає жити, а дурні мусять геть до крихти вигинути… (Коцюб., І, 1955, 112); — Хорошого, Свириде, рибалку маєш,— відриває [Руденко] очі друга від землі.— Чесний до останньої крихти, а твердий, мов камінь (Стельмах, II, 1962, 214); Не зоста́лося (не зоста́неться) й кри́хти чого — зовсім нічого не залишилося (не залишиться). — Сьогодні,— попередила Текля Юру,— доведеться, мабуть, збігати на базар двічі, бо з’їли чисто все, що було вдома, і на кухні не зосталося й крихти (Смолич, II, 1958, 39); Ні (ані́, і) кри́хти; Ні (і) на кри́хту — анітрохи, ніскільки, аж ніяк. Гомер зробився незрівнянним майстром грецької мови, не вмівши ані крихти граматики (Фр., XVI, 1955, 246); Всі сердито загукали, та не збентежився ні крихти хлопець (Л. Укр., І, 1951, 293); В його чесності та порядності вона ні на крихту не сумнівалася (Тют., Вир, 1964, 108).

4. перен., пестл., рідко. Те саме, що кри́хітка 2. Спи, моя крихто, рости крилата, Дітки вже сплять малі (Шпорта, Ти в серці.., 1954, 147).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 352.

Крихта, ти, ж.

1) Крошка. Голодувала часто, оставляючи дитині і посліднюю крихту. Кв. І. 213.

2) Малость. Приніс я тобі грошенят крихту: п’ять карбованців. МВ. (О. 1862. ІІІ. 76).

3) Крошка — ласкательное слово, прилагаемое къ людямъ (употребляется преимущественно въ формѣ уменьшит.) Серце моє, крихто моя! Ум. Крихітка, крихточка. В чужу землю чужі люде мене заховають, а своєї ся крихотка надо мною ляже. Шевч. 73. Так гуртом по християнській і поховали мою крихітку. Г. Барв. 532. В мене в хазяйстві зайва крихточка не пропаде. Левиц. Пов. 63.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 308.