КОМАР

КОМА́Р, а́, ч. Двокрила кровоссальна комаха з тонким довгастим тільцем і хоботком. Кусає комар до пори (Номис, 1864, № 7770); — Ой, чи хутко ви там? Тут комарі заїдають,— протягла немов заспаним голосом Зоня (Л. Укр., III, 1952, 653); Рятуючись від комарів, що густо дзвеніли над головами, заробітчани взялися розкладати багаття (Гончар, Таврія, 1952, 90); Малярійні комарі, поширюючи серед населення певних місць малярію, завдають величезної шкоди (Підручник дезинф., 1953, 46).

◊ Задуши́ти [в пу́зі] комара́ див. заду́шувати; Кома́р но́са не підто́чить — не буде до чого причепитися, прискіпатися. — Ви не турбуйтеся, все буде оформлено так, що комар носа не підточить… (Руд., Вітер.., 1958, 313).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 240.

кома́р —

1) (зменшено-пестли­ві — кома́рик, кома́ронько) двокри­ла кровоссальна комаха з довгим тільцем і хоботком; цікавою щодо своєї сюжетності є народна загад­ка про комара: «Ходить циган по долині та все каже: «Гоцки, гоцки! Не боюся ні царя з Москви, ні ко­роля з Литви; лише не маю волі над рибою в морі»; за повір’ями, комар — витвір диявола («Чорт дав комарі, а Бог — огонь»); символі­зує мізерність («З комара роблять слона», «Ніхто не чув, як комар чхнув»), слабкість («Він і за комара сили не має»), уїдливість («Комар і цареві на носі грає», «Комар як ворон: де сяде, там і клює»); відо­мою є народна пісня про комари­ка, який «на мусі оженився»; як пише Є. Онацький, пісню цю складено як сатиру на козака Олексу Розума, який одружився з російською царицею Єлизаветою і став Розумовським, що спричини­ло до відновлення українського гетьманства в особі його брата Ки­рила («учинився» тоді великий «шум»); але цариця померла, і на її місце прийшла Катерина II, — «де взялася шура-буря, вона ж того комарика з дуба здула». Кусає ко­мар до пори (М. Номис); Пішов на комара з дрючком, а на вовка — з швайкою (прислів’я); Вилетіла му­ха з хати комарика рятувати (піс­ня);

2) народна дитяча гра.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 303.