КЛЕКОТАТИ

КЛЕКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і КЛЕКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок.

1. Видавати переривчастий звук (про деяких великих птахів). На могилі ворон кряче, І орли десь клекотять (Щог., Поезії, 1958, 296); Журавлі в небесах клекотали У чужій, наче в рідній землі (Мас., Степ, 1938, 61); Кле-кле-кле! — клекочуть вгорі лелеки (Збан., Єдина, 1959, 6).

2. Бурхати, вирувати, шумувати (про рідину). Пливуть собі [козаки], а з-за хвилі Сонце хвилю червонить; Перед ними море миле Гомонить і клекотить (Шевч., І, 1963, 203); Вода клекоче, булькотить та все несе Лавріна далі на гостре каміння (Н.-Лев., II, 1956, 343); Клекоче піна за стерном, — Гей, не дрімай, матросе! (Рильський, І, 1960, 298); // Кипіти з шумом. Самовар радісно клекотів і випускав пару (Коцюб., І, 1955, 317); Чути, як в глибині форми клекоче метал (Собко, Біле полум’я, 1952, 285); Клекотіла у величезних чанах страва для строковиків (Гончар, Таврія, 1952, 146).

3. безос. Глухо булькотіти (в горлі, у грудях при хворобливому стані). Кашель в Марусі ніби перестав і вже вона, хоч і не стогне і буцімто спить, так у горлі стало дуже хрипіти, а у грудях аж клекотить… (Кв.-Осн., II, 1956, 85).

4. Видавати, створювати переривчасті звуки, схожі на клекіт птахів; шуміти (про мотор, кулемет і т. ін.). У повітрі клекотали кулемети, цінькали кулі та сухо гарчала денікінська батарея (Епік, Тв., 1958, 385); Міни клекотіли над головою, огидно завиваючи (Кучер, Чорноморці, 1956, 126); // перен. Бурхливо, з шумом відбуватися, здійснюватися. Василько чув, що бій клекотав зовсім близько за селом (Панч, Гарні хлопці, 1959, 148); Прекрасні ці творчі будні, Коли праця довкола клекоче (Дмит., В обіймах.., 1958, 84); // перен. Голосно виявляти свої почуття, пристрасті тощо; шуміти (про людей). Клекотіла громада, і заговорили усі, нічого і не розбереш (Кв.-Осн., II, 1956, 125); Бачила уві сні дівчина безконечний вир святкового люду, що клекотів піснями на широких вулицях і площах (Цюпа, Назустріч.., 1958, 140); // безос. В шинку гуділо і клекотіло (Фр., І, 1955, 78).

5. перен. Бурхливо, з незвичайною силою проявлятися (про почуття, пристрасть і т. ін.). Недоварений, в котрого грудях аж клекотав гнів, обернувся на другий бік (Фр., II, 1950, 222); Я лаявся, та не міг з лайками викинути злості, що клекотіла у мене всередині (Коцюб., І, 1955, 259); Йому здавалося, що то не вітер вирує, а пекуча образа клекотить у його грудях (Кучер, Голод, 1961, 351).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 179.

Клекотати, кочу́, чеш, гл. Кричать (объ орлахъ). Не орли чорнокрильці клекочуть і під небесами літають. Мет.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 249.