КЕРМО

КЕРМО́, а́, с. Пристрій для керування рухом судна, літака, автомашини тощо; стерно. Ми плили власне попри громаду дуже неприємних кам’яних брил.., то й у мене при кермі була горяча [гаряча] робота (Фр., IV, 1950, 388); Я сів за весла, а вона біля керма (Шиян, Переможці, 1950, 114); За кермо тракторів, автомашин та комбайнів сідають юнаки, більшість яких має закінчену середню освіту (Хлібороб Укр., 11, 1967, 15); * Образно. У наших руках твого [України] щастя кермо! (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 107).

◊ Бі́ля (ко́ло і т. ін.) керма́ вла́ди бу́ти (стоя́ти і т. ін.) — мати владу в своїх руках, бути на чолі кого-, чого-небудь; керувати (у 2 знач.). І жінка звільнена — не «слабша половина!» Біля державного стоїть вона керма (Рильський, І, 1956, 414); Кермо́ вла́ди — влада, керування, керівництво (у 1 знач.); Ні керма́, ні вітри́л у кого — хтось не контролює своїх дій, учинків, не керує ними. Розумний, здібний з нього хлопець. От тільки витримки завжди було малувато. А тепер і зовсім розгубив її — наче ні керма в нього, ні вітрил (Шовк., Людина.., 1962, 339).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 142.