ЗІТХНУТИСЯ

ЗІТХНУ́ТИСЯ, не́ться, док., безос. Однокр. до зітха́тися. Цей дотеп не розвеселив, а ще більше запечалив Марію, аж зітхнулося в чужій оселі (Стельмах, І, 1962, 309).

Ві́льно (поле́гшено, щасли́во і т. ін.) зітхну́лося (зітхне́ться), безос.— настало (настане) полегшення від турбот, тривоги і т. ін. Пішла собі старенька додому. Галі наче легко зітхнулося. Усі їй мішали (Вовчок, І, 1955, 155); В кімнаті ніби полегшено зітхнулося всім. Повеселішали, загомоніли (Гончар, II, 1959, 399); — Скільки прекрасних людей у боях з ворогами народу погинуло, скільки крові й поту пролито, щоб усьому трудящому світові вільно зітхнулось… (Мур., Бук. повість, 1959, 133).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 580.