ЗРІКАТИСЯ

ЗРІКА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ЗРЕКТИ́СЯ, зречу́ся, зрече́шся, док., перех.

1. Відмовлятися від чого-небудь; свідомо позбавляти себе чогось. [Поліксена:] А нащо ж ти приймала подарунки? [Кассандра:] Чому ж я мала б і того зрікатись? (Л. Укр., II, 1951, 256); Нарешті вона заявила, що зрікається відпустки і бажає щось робити (Коцюба, Нові береги, 1959, 331); Хіба й справді ми не зрікаємось усього, на що мали б право на землі! І особисте щастя, і власні бажання, всі мрії і всі почуття ми зілляли в одне єдине стремління — прагнення перемоги… (Гончар, III, 1959, 135); [Маруся:] Чого ж мені радіти? Миру я зреклася, радощів його не знаю. Що ж мені зосталося? (Мирний, V, 1955, 100); // Відмовлятися від своїх прав на що-небудь (перев. на престол, духовний сан і т. ін.). [Казибрід:] Склич людей, перепроси їх за все, що ти кому злого зробив, і зречися війтівства (Фр., IX, 1952, 81); В ніч на 24 лютого 1848 року король Франції Луї Філіпп зрікся престолу на користь свого старшого онука графа Паризького (Рибак, Помилка.., 1956, 209); // Поривати родинні чи інші зв’язки з ким-небудь, оголосивши близького чужим. [Крістабель:] Ой, мамо, що ти кажеш, бійся бога! Як можеш ти зрікатися дітей? (Л. Укр., III, 1952, 56); — Це ти зрікаєшся батька, страхаєш мене, докоряєш, що гроші заробляю на чужих душах! (Скл., Карпати, II, 1954, 211); [Жура:] А чи можна вірити людині, яка так скоро і.. пробачте, так безсердечно зреклася іншої дівчини (Коч., II, 1956, 510); // Відмовлятися від своїх попередніх висловлювань, переконань, поглядів і т. ін. Про Губрія ж така йшла слава, що він через пиху та багатирські гордощі ніколи свого слова не зрікався (Барв., Опов.., 1902, 461); Він стільки пережив за ці хвилини.., що тепер ладен був зректися навіть своїх попередніх слів (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 56); // Переставати визнавати кого-, що-небудь. [Цилюрник:] Я й сам бачу, що зовсім не слід зрікатись рідної мови (Кроп., IV, 1959, 168); Ранком ціле Чурук-Су зворушила новина: чужинець.. приймає мусульманську віру і зрікається навіки своєї поганської (Досв., Гюлле, 1961, 90); Зрікшися всіх і всіляких богів, виступивши проти будь-якої тиранії — світської і духовної, раб звертає свій погляд до того, хто боровся проти всіх богів-тиранів — до богоборця Прометея (Укр. літ., 9, 1957, 226).

2. з інфін., розм. Відмовлятися робити що-небудь. Де ж вона, та й правда, візьметься, коли кожен зрікатиметься за неї обставати? І як це він чудно думав жити, нікого не займаючи, щоб і його не займано! (Гр., II, 1963, 486); — Знаєш, Осман зрікся грати у твоїй комедії (Коцюб., II, 1955, 127); // із спол. щ о. Заперечувати що-небудь. [Юрист:] Що обвинувачені казали? [Старий юрист:] Зрікалися, що не вбивали, звісно, та свідки й ціла справа проти них (Л. Укр., II, 1951, 512).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 708.

Зрікатися, каюся, єшся, гл. = Зрекатися.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 184.