ЗОЛОТИТИ

ЗОЛОТИ́ТИ, лочу́, ло́тиш, недок., перех.

1. Покривати золотом (у 1 знач.) або позолотою. Золотаря хтось, Лаерка, сюди хай покличе негайно, —Щоб у телиці тієї він роги прийшов золотити (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 68); * Образно. Кінчилося літо. Осінь непомітно золотила сади, розсипала багрянець (Кочура, Родина.., 1962, 49).

2. Освітлюючи, надавати чому-небудь золотистого кольору, відтінку. Вечернє сонечко гай золотило, Дніпро і поле золотом крило (Шевч., II, 1963, 43); Далеке полум’я золотило листя на тополях над Лошшю (Десняк, Вибр., 1947, 50).

3. перен. Робити привабливим; прикрашати. Мірне гойдання брички розкішно вколисувало його, а його власні мислі та думи золотили перед ним увесь світ (Фр., V, 1951, 324).

◊ Золоти́ти пілю́лю див. пілю́ля; Золоти́ти ру́ку кому — давати гроші кому-небудь за певну послугу.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 681.

Золотити, чу́, тиш, гл. Золотить, позлащать. Федьк. І. 79. Сонечко гай золотило. Шевч. 410.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 178.