ЗНЕВАЖАТИ

ЗНЕВАЖА́ТИ, а́ю, а́єш і рідко ЗНЕВА́ЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗНЕВА́ЖИТИ, жу, жиш, док., перех.

1. Виявляти презирство, неповагу до кого-, чого-небудь; протилежне поважати. Не люблю я і просто зневажаю людей, у яких слово розходиться з ділом (Головко, II, 1957, 583); Буржуазні націоналісти ніколи не мали підтримки в українському народі. Ці відщепенці завжди зневажали український народ, зводили на нього всілякі наклепи (Іст. укр. літ., II, 1956, 661); [Жерці:] Закопать [бунтівника] живцем! Бо він богів зневажив! (Л. Укр., II, 1951, 536).

2. Ображати кого-небудь, принижувати чиюсь гідність. — Він думає, що як має вітряк, а я ні, то можна мене зневажать перед миром!.. (Коцюб., І, 1955, 237); Жаль — недостойне почуття, воно зневажає того, кого ми жаліємо (Ю. Янов., II, 1958, 13); Спливе їй на думку та проклята ніч, коли він [Чіпка] п’яний зневажив її, матір, тяжкими докорами… (Мирний, І, 1949, 282).

3. Нехтувати чимось, не виявляючи належної уваги до чого-небудь, не надаючи значення чомусь. — Не треба мені твого кохання, не проси й мого,— одрізала дівчина..— Е,— подумав дід,— яка пиха! зневажає залицяння такого козака! (Стор., І, 1957, 82); Рідний Павлику наш! Ти у пам’яті нашій не вмер! Ми вчимося, як ти. Зневажати ворожі погрози (Бичко, Вогнище, 1959, 39); Зневаживши пересуди сусідок, вона щиро віддала свою руку цьому гарячому, бурхливому старшині з вигнутими ногами природженого вершника (Гончар, III, 1959, 189).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 652.

Зневажати, жа́ю, єш, сов. в. зневажити, жу, жиш, гл. Не уважать, оказывать, оказать неуваженіе, пренебрежете, оскорблять, оскорбить. Свою неньку зневажав, з двора її виганяє. Макс. (1849). 100. Будуть мене пани і козаки на підпитку зневажати. Мет. 415.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 172.