ЗМИВАТИ

ЗМИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗМИ́ТИ, зми́ю, зми́єш, док., перех.

1. Миючи чим-небудь, видаляти бруд, плями і т. ін. з чогось. [Микола:] Я навмисне не змивав крови [крові] з себе і додому так приїхав, щоби вас до суду завдати (Фр., IX, 1952, 113); Після роботи вмитися б, змити з рук грязюку, освіжити обличчя, але нічого цього не зробиш — води немає (Хижняк, Тамара, 1959, 248); Кров червона із нас пролилась… Власну кров ми ворожою змиєм… (Олесь, Вибр., 1958, 116); // Стікаючи по чому-небудь, видаляти, знищувати щось (про рідину). Я не знаю, чим було написано ті слова на подряпаній, обгорілій стіні, але їх не змивали дощі (Жур., Вечір.., 1958, 389); * Образно. Здалеку м’яко котився грім, тіні прудко бігли по горах, змиваючи фарби (Коцюб., II, 1955, 340).

◊ Як (мов, на́че і т. ін.) вода́ зми́ла див. вода́.

2. Миючи, перемиваючи, робити чистим. Увесь вечір Маруся.. ложки, миски перемивала, мисники змивала, піч мазала (Кв.-Осн., II, 1956, 54); — Зварю хоч кулешу,— думає. І він почав змивати пшоно (Гр., І, 1963, 278); Йому здавалося, ніби вертає він з далекої полонини. Вже чекає на нього привітно неня на порозі, голову змиє, дасть чисту сорочку (Хотк., II, 1966, 104); Уночі прийшли селяни Ворокуту виручати. У Дунаї змили рани. Понесли його до хати І поклали на ряднині… (Нагн., Пісня.., 1949, 81).

3. Розмиваючи поверхню чого-небудь, відносити кудись пісок, землю і т. ін. (перев. про воду). На пісках.. сльота не псує так доріг. Хіба що місцями змиває пісок та лишає водяні калабані (Март., Тв., 1954, 436); При падінні з уступу вода легко робить вибоїну, яка стає дедалі глибшою. Від вибоїни дощова вода тече далі, вибираючи знижені місця і змиваючи пухкі породи (Фіз. геогр., 5, 1956, 111); // Зривати, збивати, зносити кого-, що-небудь (перев. про воду). Ніщо не одірве їх [матросів] від поста, ніяка хвиля не змиє з палуби в море (Кучер, Чорноморці, 1956, 404); // безос. Щойно ударом хвилі змило в море з правого борту шлюпку (Трубл., I, 1955, 228); // Псувати, руйнувати, знищувати сильною течією, надмірною кількістю води. На крутому схилі я мав морг поля. Коли не змивала злива, то збирав трохи жита, вівса та картоплі (Чорн., Визвол. земля, 1959, 59); Тут [на рівнині] дощі змили людські сліди, і стежка розтанула в травах (Гжицький, Опришки, 1962, 109).

4. перен. Звільняти себе чи кого-небудь від чогось неприємного, ганебного і т. ін. Жінки безоглядно змивають найболючіші образи і безжально одкидають їх тільки тоді, коли почуття сповнюють їх до краю (Епік, Тв., 1958, 133); Раду радили чубаті… Вкриті палом перемоги Сивоусі юнаки,— Як завести лад у хаті, Як неволі змити плями, Ворогам закрить дороги До Славутича-ріки (Рильський, II, 1960, 241); Савка закликав товаришів не губити своєї людини, а дати Петрові таке бойове завдання, яке допоможе йому змити свою провину (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 136); // перен. Спричинятися, приводити до зникнення, знищення чого-небудь важкого, неприємного. Дитячі голоси змивали з її душі той намул, що осів там за довге життя (Коч., Родина.., 1962, 138); Пісня дзвенить під гаєм Свіжим, ясним струмком — Чистим розмаєм Втому змиває (Гірник, Сонце.., 1958, 73); — Ой ви сльози, дрібні сльози! Ви змиєте горе; Змийте його… (Шевч., І, 1963, 112).

◊ Кро́в’ю зми́ти ганьбу́ (со́ром і т. ін.) — заплатити своїм життям за безчестя. Він кров’ю повинен змити ту ганьбу, яку збагнув лише перед лицем смерті (Дмит., Наречена, 1959, 93).

5. розм. Робити кого-, що-небудь мокрим, вологим, омиваючи, обливаючи його. Змивала [ріка] коріння старих дубів, холодила берег (Коб., І, 1956, 558); Руки мої стали вогкі: бабуся змивала їх своїми слізьми (Сміл., Сашко, 1954, 163); Баркас, підхоплений брудною хвилею, що з ніг до голови змила татар, посунув до берега (Коцюб., І, 1955, 391).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 616.

Змивати, ва́ю, єш, сов. в. змити, змию, єш, гл.

1) Смывать, смыть. Ой ви сльози, дрібні сльози, ви змиєте горе. Шевч. 171. Як водою змито — нема й нема. Г. Барв. 78.

2) Вымывать, вымыть. Голову йому змила і поськала. Рудч. Ск. II. 43. Пасітеся, сірі воли, не бійтеся вовка, а я піду до дівчини, — чи змита головка. Чуб. V. 57.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 164.