ЗЛИЗУВАТИ

ЗЛИ́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗЛИЗА́ТИ, злижу́, зли́жеш, док., перех.

1. Проводячи язиком по чому-небудь або торкаючися ним чогось, знімати, зчищати що-небудь звідкись. Федот злизує язиком осугу з губів (Тют., Вир, 1964, 348); Налетіла сніжинка і лапчаста сіла Тосі на губу. Не знаючи, як позбутися її лоскотливого дотику, Тося просто злизала її язиком (Вільде, На порозі, 1955, 239); // Їсти, пити що-небудь, підбираючи язиком. Стіну злизував [віл], як ясла були перед ним порожні… (Коб., II, 1956, 58); Сам кухар сметанку злизав, На мене, кицуню, сказав (Фр., XIII, 1954, 256); // заст. Знахарським способом лікувати хвороби. Зніма [Пріська] остуду, переполох вилива, злизує від уроків, соняшниці заварює… (Кв.-Осн., II, 1956, 175).

◊ Лизь (ли́зень, чорт) зли́же кого, лайл.— пропаде, зникне хто-небудь. [Степан:] Анахтемо, замовчи, бо тут тебе й чорт злиже! (Кроп., І, 1958, 409); Нехай тебе лизень злиже! (Номис, 1864, № 3739); Як віл (лиз, лизь, ли́зень) злиза́в; Як (на́че, ні́би, мов, немо́в і т. ін.) язико́м злиза́ло, безос.; Як (на́че, ні́би, мов, немо́в і т. ін.) коро́ва язико́м злиза́ла кого, що — хто-, що-небудь швидко зник (зникла, зникне). До Стьопки,— як його лизь злизав. Що вже було Петрові та Йванові, що випустили Стьопку (Мирний, І, 1949, 203); Знову раптом зник. Немовби й не було його тут. Як лизень злизав Козака (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 59); Рік, другий — і хатку, повітку, бичків та кобилу як язиком злизало (Л. Янов., І, 1959, 303); Привида наче корова язиком злизала (Вільде, Сестри.., 1958, 480).

2. перен. Поглинати, знищувати кого-, що-небудь (про стихійні явища). Тут вогонь аж гоготів навколо Та злизував пожежею село (Стар., Вибр., 1959, 20); Дніпро розлився.. й буйно розганяв свої бруднії хвилі: то в глинясту гряду сердито плеще, то злизує пісок на косах (Дн. Чайка, Тв., 1960, 186); Вітер і сонце злизали сліди нічного снігопаду (Перв., Невигадане життя, 1958, 88).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 592.

Зли́зувати, зую, єш, сов. в. злизати, жу, жеш, гл. Слизывать, слизать. як віл злизав. Ном. стр. 284, № 1894. Мов корова злизала язиком. Рудч. Ск. II. 176. Исчезъ, неизвѣстно гдѣ дѣлся. То-же значеніе: як лиз його злизав. Мир. ХРВ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 158.