ЗГОДА

ЗГО́ДА, и, ж.

1. Позитивна відповідь, дозвіл на що-небудь. Річард схиляє голову на знак згоди (Л. Укр., III, 1952, 70); — Треба, щоб Федір усиновив Олега. Правда, якщо рідний батько живий, то для суду його письмова згода потрібна (Руд., Вітер.., 1958, 80); Дуже задоволена [Марина Костянтинівна] з того, що так легко.. удалося їй дістати згоду чоловіка на її від’їзд (Головко, II, 1957, 590); // Вияв бажання щось робити. Про його згоду у нас працювати не могло бути й мови (Ле, Міжгір’я, 1953, 48).

Дава́ти (да́ти) зго́ду — погоджуватися. [Кривоніс:] Хан примусив залишити сина? І ти дав згоду? [Хмельницький:] Так (Корн., І, 1955, 228);

За зго́дою кого, чиєю — коли хто-небудь погоджується на щось, дозволяє що-небудь. Дивізія справді мала на озброєнні чимало броньовиків, але їх, як і артилерію, корніловські командири за згодою головнокомандувача вирішили навмисне на парад не виводити (Гончар, II, 1959, 365); Аби́ (якщо́) ва́ша (твоя́ і т. ін.) зго́да — якщо ви (ти і т. ін.) погоджуєтесь. Я сам піду, аби ваша згода! (Коцюб., І, 1955, 114).

2. Взаємна домовленість; порозуміння. Нехай краще загине кілька людей, аніж ціле село. Важка таємна згода запанувала між людьми (Коцюб., II, 1955, 97); — Там [у «Положенні»] чорним по білому написано, що незалежно від полюбовної згоди поміщик може в усякий час вимагати від селян обміну необхідної йому землі (Стельмах, І, 1962, 348).

3. Спільність поглядів, думок і т. ін.; одностайність. Ставши царем, Василій Шуйський дав обіцянку правити країною в згоді з боярами (Іст. СРСР, І, 1956, 156).

4. Взаємна дружба, мирні стосунки. — А то вже так: де згода, там і вигода,— сказав [Цигуля] спокійно і розважливо.— Продержались тиждень озеряни і ще продержаться. Дружній череді вовк не страшний (Головко, II, 1957, 328); Братерським словом озовись [Тарасе] з могили. Подай нам заповіт святої згоди (Зеров, Вибр., 1966, 437).

В зго́ді — у дружбі, мирно, злагоджено. В згоді, В братерстві республіки наші цвітуть (Дор., Серед степу.., 1952, 6).

5. Союз, об’єднання. Вони [червоногвардійці] брали рушницю проти згоди імущих класів (Ленін, 27, 1951, 266).

6. у знач. стверджувальної част. Означає підтвердження чого-небудь, погодження з чимось; гаразд, хай буде так. [Функе:] Ну, добре, згода. Я згоден на цей шлюб, якщо ви, люб’язний сусіде, зробите мені маленьку поступку (Коч., II, 1956, 178); — Зробіть це для мене, Катре! Згода? Катря здвигнула плечима, на цей раз уже справді вагаючись (Головко, II, 1957, 193).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 516.

Зго́да, ди, ж.

1) Согласіе; миръ. Пригоди учать згоди. Ном. № 1751. Лучча солом’яна згода, як золота звада. Ном. № 3279.

2) Соглашеніе, примиреніе. Пани, теє зрозумівши, згоду учинили, підкинувшись під Умань, Гонту ізловили. Макс. (1834). 126.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 139.