ЗГНІЧУВАТИ

ЗГНІ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗГНІТИ́ТИ, згнічу́, згні́тиш, док., перех.

1. Натискаючи, надавлюючи, зменшувати в об’ємі; // Тиснути, давити кого-небудь. З якою насолодою побив би він його [урядовця], згнітив своїм тілом, здушив за горло!.. (Коцюб., І, 1955, 408).

2. перен. Викликати відчуття хворобливого стискання серця, душевної пригніченості; // безос. Карній упав на піл і застогнав. Тяжким, нестерпучим болем тупим згнітило йому серце, душу (Гр., І, 1963, 428).

3. перен. Не давати виявлятися повною мірою; тамувати (почуття). Згнічуючи своє кохання, не довго змогла вона держати гору над своєю романтичною вдачею (Барв., Опов.., 1902, 399).

◊ Згніти́вши се́рце — не виявляючи почуття гіркоти, незадоволення, обурення і т. ін. [Семен:] Лева доведеться пристрелити, лише згнітивши серце (Галан, І, 1960, 497).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 516.

Згні́чувати, чую, єш, сов. в. згніти́ти, чу́, тиш, гл.

1) Сжимать, сжать, сдавливать, сдавить. Оживає згнічений морозом, непозичений у німця, український розум. К. ХП.

2) — се́рце. Скрѣпя сердце. Все переймав, згнітивши серце, чого там його учено. К. Д. Серце. 18.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 139.