ЗГАДУВАТИСЯ

ЗГА́ДУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ЗГАДА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док

1. Приходити на пам’ять, поновлюватися в свідомості. Згадувалась [Хомі] домівка, згадувалась дружина, згадувалось все те, до болю привабливе, що було можливим тільки поза війною (Гончар, III, 1959, 377); Зінькові згадався той день, як він ішов торік полем на пасіку та озирав хліб високий та буйний (Гр., І, 1963, 483); Згадалась юність — тиша передрання… (Рильський, III, 1961, 293); // безос. І згадується Замфірові, як він восени мусить зібрати тички, підчистити лозу, закопати її в землю (Коцюб., І, 1955, 190).

◊ Хай (най) йому́ ле́гко згада́ється на тім сві́ті, безос.— уживається при згадці про покійника.— Тезко мій Іван, з роду Франків, завжди до мене заїздив у мандрах. То ми собі вдвох і ходимо на полонину, най йому легко вгадається на тім світі (Ю. Янов., І, 1954, 28).

2. тільки недок. Пас. до зга́дувати 2. Тимко не один раз чув, як згадувалося це прізвище бійцями (Тют., Вир, 1964, 342); Вперше Миргород вгадується в літописах, датованих XV століттям, як сотенне, а пізніше як полкове місто (Визначні місця Укр., 1958, 464).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 508.

Зга́дуватися, дуюся, єшся, сов. в. згада́тися, да́юся, єшся, гл. Вспоминаться, вспомниться.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 137.