ЗВИЧКА

ЗВИ́ЧКА, и, ж.

1. Певний спосіб дії, життя, манера поведінки або висловлювання, схильність до чогось, що стали звичними, постійними для кого-небудь. Славко мав звичку сідати на тім ослоні та й довбати перед собою патиком у землі ямку (Март., Тв., 1954, 229); — Та-ак! — Це «так» було у нього звичкою. Він завжди вимовляв його твердо й рішуче (Козл., Весн. шум, 1952, 100); [Неофіт-раб:] Звичка до розко́шів уїлась їй у серце, мов іржа, без них їй тяжко… (Л. Укр., II, 1951, 227); * Образно. Сумні акації цвітуть — така вже їх солодка звичка… (Сос., І, 1957, 187); // Властивість вдачі, характеру.— Гляди, сії ночі не налови раків, бо дуже щось регочеш,— зло увернула Ївга. — Не твоєї звички,— реготала Христя (Мирний, III, 1954, 42).

◊ Узя́ти собі́ [за] зви́чку — дотримуватися певного способу дії, манери поведінки. Взяв Кіндрат собі за звичку: Так і шастає в кущах, так і зирить у травичку, Чи не лупиться де птах (Біл., Пташ. голоси, 1956, 44);

Вхо́дити (увійти́ і т. ін.) в зви́чку — ставати повсякденним, звичним. Увійшло, вкорінилося в звичку. Буде каша і чарка вина. Старшина проведе перекличку. В нас хороший-таки старшина (Мал., Звенигора, 1959, 148); За [своє́ю] зви́чкою — як завжди, як звик (звикла, звикли). Михайло походжав по нашій малюсінькій кімнатці і, за своєю звичкою, мугикав якусь мелодію (Досв., Вибр., 1959, 57); Починаю своєю звичкою перебирати в думках старі сюжети новел (Вас., Вибр., 1950, 45); Про́ти зви́чки — не так, як завжди, не так, як звик (звикла, звикли і т. ін.). Проти звички Воронов не пішов пішки додому, а поїхав машиною (Собко, Біле полум’я, 1952, 49).

2. Уміння, навик, набуті тренуванням, тривалим досвідом. Замість привітання вони [мадьяри] відповіли хором: — Спасіба! — Без звички вони ще плутали слова подяки та привітання і часто вживали одне замість іншого (Гончар, Новели, 1954, 22); Без звички в шахті ставало страшно (Баш, Вибр., 1948, 30).

3. рідко. Те саме, що зви́ча́й 1. — Я ладна хоч би й зараз перейти на твою віру,— пристати до твоїх звичок (Н.-Лев., IV, 1956, 240); Нам [гуцулам] ні до чого диспути про мову, Де осмішили все вкраїнське ви [фашисти], Ми любимо свої пісні чудові І звички наші, повні простоти І щирості (Забашта, Вибр., 1958, 222).

За військо́вою (циві́льною і т. ін.) зви́чкою — як заведено у військових (цивільних і т. ін.). Дорош, зачувши своє прізвище, за військовою звичкою схопився, поправив гімнастьорку (Тют., Вир, 1964, 120); За старо́ю зви́чкою — як давно заведено, за традицією. За старою звичкою всякий, хто побачить перших ластівок, вмивався холодною водою, щоб бути свіжим, як ластівка, і щоб на обличчі не появилося ластовиння (Томч., Готель.., 1960, 286).

4. до чого, рідко. Те саме, що звика́ння. Довгий час, який проводила Марія на фронті поруч Вихора, а потім поступова звичка до його дружби могли, зрештою, заронити в її серце інше почуття (Кучер, Чорноморці, 1956, 406).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 477.

Зви́чка, ки, ж. Привычка. Така звичка бісова. Мир. Пов. І. 116.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 131.