ЗВИЧАЄВИЙ

ЗВИЧАЄ́ВИЙ, а, е. Стос. до звичаю. Кожне революційне і звичаєве свято сьогодні має важливе суспільне, в тому числі і естетичне значення (Нар. тв. та етн., 4, 1963, 15).

∆ Звичає́ве пра́во — сукупність звичаїв, які стали нормами права внаслідок санкціонування їх державою. Землевласницький закон, створений у Візантії у зв’язку з поширенням слов’янських поселень на території імперії, включив норми слов’янського звичаєвого права (Іст. УРСР, І, 1953, 39); — Звичаєве народне право в грунтових справах і в громадських справах не знає задавнення (Фр., VI, 1951, 275).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 476.

Звичає́вий, а, е. Обычный. Не маємо ні свого українського трибуналу, а ні свого звичаєвого права. К. ХП. 127.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 130.