ЗАЩЕМІТИ

ЗАЩЕМІ́ТИ, ми́ть; мн. защемля́ть; док.

1. Почати щеміти (про відчуття болю, викликаного зовнішнім подразненням); // безос. Один одному показували [учні] поколені язики і сміялися.— Ех!.. Це якби голкою!.. Ото б защеміло! (Ковінька, Кутя.., 1960, 87).

2. Почати боліти, нити від жалю, тривоги, туги (про серце, груди і т. ін.). Довбуш пригадав, скільки перетерпів він образ і насмішок через свою негарну вроду, і серце його знову защеміло (Вас., II, 1959, 399); Полилась по срібній ночі Срібна пісня солов’я… Защеміла, заболіла Вся душа моя (Олесь, Вибр., 1958, 96); // безос. Гані защеміло в грудях. Вона дивилася на Батуру з таким співчуттям, що здавалось, ще хвилина, і вже не стримає сліз (Жур., Вечір.., 1958, 106); Її відповідь він сприйняв як доказ її цілковитої байдужості до нього. І враз погода ніби змінилася, на серці защеміло (Коцюба, Нові береги, 1959, 368).

Защемі́ли о́чі — з’явилися сльози, проривається плач. —Настусині квіти посилають у серпні на виставку!.. —І враз у Зіни защеміли очі (Ів., Вел. очі, 1956, 81).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 420.

Защемі́ти, млю́, ми́ш, гл. Заболѣть острой болью. Як шабелька задзвенить, то й серденько защемить. Чуб. V. 981. Засмутилась його душа і защеміло серце. Стор. МПр. 39.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 119.