ЗАСІКАТИ

ЗАСІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАСІКТИ́, ічу́, іче́ш, док., перех.

1. Виявляти кого-, що-небудь, визначаючи місцезнаходження, розташування. В чагарниках понад повноводою Моровою вже повзали розвідники, вивчали характер протилежного берега, засікали ворожі вогневі точки (Гончар, І, 1954, 312); Ворожі цілі вивіреним зором він [моряк] засікав упевнено завжди (Гонч., Вибр., 1959, 377); Спостережні пункти засікли на висоті двадцять тисяч метрів літак (Собко, Срібний корабель, 1961, 94).

Засіка́ти (засі́кти) час — відмічати, запам’ятовувати час початку, закінчення і т. ін. чого-небудь. — Візьміть годинник. Засічіть час. Я покажу, як треба одягатися і розкладати на ніч обмундирування (Баг-мут, Служу Рад. Союзу, 1950, 25).

2. Бити кого-небудь до смерті різкою, батогом. Чаплицький напав на його [Хмельницького] хутір Суботів, пограбував його, спалив хліб, засік батогами на смерть малолітнього сина (Іст. УРСР, І, 1953, 219).

3. Зачіпати на ходу однією вогою за іншу (про коня).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 309.

Засіка́ти, ка́ю, єш, сов. в. засі́кти, чу́, че́ш, гл. Засѣкать, ранить (о ногѣ лошади). Кінь засіка ногу.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 95.