ЗАСТАВА

ЗАСТА́ВА¹, и, ж.

1. Віддавання кредиторові якого-небудь майна або коштовності для забезпечення одержуваної позички. Колись за неї [кожушину] двадцять рублів давали. Ще й тепер можна рублів із п’ять зачепити.. Хіба однести шинкареві в заставу! (Мирний, IV, 1955, 297); Випили всю горілку, та ще й не стало.. Старий Джеря витрусив усі кишені, ще й у шинок на заставу одніс свій кожух (Н.-Лев., II, 1956, 182); Хай пан дасть мені, крім розписки, щось коштовне під заставу (Тулуб, Людолови, 1, 1957, 282).

2. Річ, яка залишається у того, хто видає позичку. Місцевий орендар набив повну комору заставами, й сотки видав на грубі проценти (Кобр., Вибр., 1954, 144); — Ви знаєте, що я беру тільки цінні застави?! (Вільде, Сестри.., 1958,421); // Грошова сума, яку вносять для забезпечення виконання зобов’язань. [Селім:] Я зобов’язуюсь не виїздити з цього міста до закінчення розпочатого наді мною слідства і внести тридцять тисяч грошової застави (Сам., II. 1958, 201).

3. перен. Забезпечення, гарантія чого-небудь. Стоїть, як Свободи застава, Могутня Радянська Держава (Нех., Дивлюсь.., 1949, 77).

ЗАСТА́ВА², и, ж.

1. іст. Місце в’їзду до міста або виїзду з нього, яке охоронялося. До міста їх не пустили, наказали зупинитися на подвір’ї у передмісті, біля Смоленської застави (Тулуб, Людолови, II, 1957, 447); У вікнах уже блимали вогні, коли наша колона наблизилася до столиці. Просто перед нами палала арка Нарвської застави (Панч, В дорозі, 1959, 281); // Пост, створюваний на центральному шляху для збирання з проїжджаючих мита, податків і т. ін. за проїзд або перевезення товарів. Застави хоч стояли, та не густо; сторожа не пильнувала так, як от тепер на Збручеві, чи що; то Дніпром.. людці перевозили всяке добро, не оплачуючи (Вовчок, І, 1955, 89); Граф поставив по дорогах Скрізь застави та рогатки. Почалися нескінченні Мита, панщина, податки (Л. Укр., І, 1951, 380).

2. Військовий охоронний загін, охоронна варта. [Анна:] Аж ось коло воріт Його, мабуть, застава затримала, І я сюди, нарешті, утекла! (Коч., III, 1956, 23); Все завдання застави полягало в тому, щоб дати валці з зброєю доїхати до Патронного заводу (Головко, II, 1957, 568); // Місце розташування військового підрозділу, який охороняє певну ділянку державного кордону. На малій прикордонній заставі, де жили, ми, як рідна сім’я, у тривожній досвітній заграві одпалала і юність моя (Уп., Вітчизна миру, 1951, 77); Цілу добу Марко Артьомов пробув на заставі. На сусідній ділянці кордону була тривога (Чорн., Визвол. земля, 1959, 210).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 326.

Заста́ва, ви, ж.

1) Залогъ. Шинкарочко мила, усип меду-вина, бери на заставу коня вороного. Чуб. V. 29. А тут ще нема чого шинкарці і в заставу оддать. Рудч. Ск. II. 21. Положившії нову свиту і кожух в заставі. Мкр. Н. 3.

2) Застава, пограничная стража. А у Тендрові острові Семен Скалозуб з військом у заставі стояв. АД. І. 217. Застави хоть стояли, та не густо, сторожа не пильнувала так, як от тепер по Збручеві, чи що. МВ. Ще недавно по тій річці застави стояли, по заставах орандарі мито з людей брали. К. Досв. 122.

3) Хоругвь. Зійди, Господи, з неба, бо нам тя ту треба — заставу вишивати. Гол. IV. 423.

4) За́става. Ловушка для лѣсного звѣря. Шух. І. 235. Ум. Заста́вонька. Не веліла мати заставоньки брати. Чуб. V. 89.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 100.