ЗАСМОКТУВАТИ

ЗАСМО́КТУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАСМОКТА́ТИ, смокчу́, смо́кчеш, док., перех.

1. Втягувати, вбирати в себе кого-, що-небудь. Трясовина вперто робила своє. Дівчина відчувала, як ненаситне болото повільно засмоктує її в свою бездонну пащу (Донч., II, 1956, 55); Очищати колодязь найзручніше.. гідроелеватором, який засмоктує з дна колодязя воду з піском чи мулом і викидає нагору (Довідник сіль. будівельника, 1956, 288); // безос. — Машину, розумієш, засмоктало в болоті, години півтори витягували (Довж., Зач. Десна, 1957, 579).

2. перен. Повністю захоплюючи, підкоряти своєму впливові; заглушувати творчі прагнення. Середовище засмоктує його в себе, як трясовина, а він лише розмахує руками… (Вільде, Повнол. діти, 1960, 329); Перед Лукашем відкрилася перспектива чудового творчого життя. Але він не втримується на цій височині, його засмоктує буденщина (Іст. укр. літ.. І, 1954, 669); Газета й контора засмоктала мене, аж страшно стає, коли подумаю, що є люди, які живуть так цілий вік (Коцюб.. III, 1956, 172).

3. тільки док. Почати смоктати, ссати. Юрко з жадобою засмоктав цигарку, освітлюючи нею своє кругле підборіддя (Чорн., Визвол. земля, 1959, 110).

◊ Засмокта́ло під се́рцем (ло́жечкою); Засмокта́ло бі́ля (ко́ло) се́рця, перев. безос., в кого, кого-хтось відчув тупий, ниючий біль у серці або нудоту. В Катерини враз засмоктало під серцем — вона відчула, як їй хочеться їсти (Збан., Переджнив’я, 1955, 253); Проганяючи всякі злі думки, Євген Вікторович відчув, як знов засмоктало в нього під ложечкою (Ле, Міжгір’я, 1953, 354); Щось дошкульне засмоктало Юру коло серця. Його, здається, підозрювали у зраді (Смолич, II, 1958, 61).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 319.

Засмо́ктувати, тую, єш, сов. в. засмокта́ти, кчу́, чеш, гл.

1) Засасывать, засосать.

2) Сплачивать, сплотить (о водѣ въ землѣ). Вода засмоктала землю у кургані: зробила її твердою. Черном.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 98.