ЗАРОБЛЯТИ

ЗАРОБЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ЗАРОБИ́ТИ, роблю́, ро́биш; мн. заро́блять; док.

1. перех. і рідко неперех. Працюючи, набувати права на одержання плати або одержувати плату за виконувану роботу. По копійці заробляла, Копу назбирала. Та до сина лист писала, У військо послала-— Полегшало (Шевч., І, 1951, 234); Він був добрий стельмах, робив панам і селянам вози, борони, плуги та рала і заробляв добрі гроші (Н.-Лев., II, 1956, 268); Яків того року таки добре заробив (Вовчок, І, 1955, 73); Жала й Катря в економії з Остапом удвох. Заробили дві копи пшениці, як золото (Головко, II, 1957, 240); Коли б я заробив грошей, то купив би собі нові черевики (Чорн., Визвол. земля, 1959, 20); * Образно. — Заробили болячку, по токах чужих ходячи (Головко, II, 1957, 194); // Здобувати що-небудь завдяки праці. Оцими самими руками, котрими натягує тепер ремінні віжки, заробив він весь свій статок, все те, що зрівняло його з першими хазяїнами (Коцюб., І, 1955, 188); // на кого — що. Працювати а метою забезпечення кого-небудь або придбання чогось. [Влас:] Батько померли, а нас на матір зосталося п’ятеро; ми з тобою старші, то й мусимо і матері допомагати, і на себе заробляти (Крон., II, 1958, 320); Сестра сподівається там [у Каховці] заробити за літо на корову (Гончар, Таврія, 1952, 9); Я не з тих, Які їдуть сюди на сезон — Заробить на гармошку і чоботи (С. Ол., Вибр., 1959, 197); // на що чим. Виконувати певну роботу для одержання плати на які-небудь потреби. Борис учився дуже добре і вчасно почав заробляти собі на хліб лекціями (Фр., III, 1950, 29); Я заробляв собі на життя ілюстраціями, а в вільний час навчався живопису (Довж., І, 1958, 19).

2. перех., перен., розм. Заслужувати що-небудь своїми вчинками, поведінкою, діяльністю. Згадалось дитинство в степах кустанайських, і яке там було на озерах полювання, і як він бігав ще хлопчиськом за мисливцями та різними послугами дорослим заробляв собі право постріляти (Гончар, Тронка, 1963, 307); Радів Чіпка, потай од матері, вдвох з жінкою, що заробив людську шану, повагу (Мирний, І, 1949, 384); Бути рідним, улюбленим, близьким — не кожному поетові таке випадає, і це ще треба заробити (Тич., III, 1957, 343); // Діставати яке-небудь покарання за свої вчинки. Обидва замовкли, знаючи добре, що з отаманом не за-всіди можна жартувати, бо часом заробиш за жарти такого, що й довіку згадуватимеш (Гр., II, 1963, 294); За кілька день Біда відбуватиме кару. Заробив якусь кількість нарядів (Трубл., І, 1955, 44).

◊ Зароби́ти на горі́хи — дістати покарання. — Рубін, здається, заробив на горіхи, спокутує (Сенч., Опов., 1959, 37).

3. перех., на чому і без додатка, розм. Мати якийсь зиск, вигоду внаслідок певних дій, продажу, спекуляції і т. ін.; наживатися. — Чом же ти не доливаєш [горілки], вражий сину? — крикнув Микола.. — Ти думаєш, я не знаю, скільки ти заробляєш на тих недоливках? (Н.-Лев., II, 1956, 259); Таки добре заробила [Явдоха], бо не одні прості москалі купували в неї всячину (Мирний, І, 1949, 237); — А нащо мені брехати? Чи я щось зароблю на цьому, — знизав плечима Левко (Стельмах, І, 1962, 534).

4. перех., с. г. Посіяне насіння, розтрушене добриво загортати землею за допомогою певного знаряддя. Посіви трав на малих площах заробляють залізними граблями (Озелен. колг. села, 1955, 162); Щоб заробити насіння в грунт не глибше як на один-два сантиметри і забезпечити дружні сходи, поле перед сівбою закоткували (Рад. Укр., 6.III 1946, 2).

5. перех., розм. Те саме, що забру́днювати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 293.

Заробля́ти, ля́ю, єш, сов. в. зароби́ти, блю́, биш, гл.

1) Зарабатывать, заработать. МВ. ІІ. 7. Тиждень козак заробляє, за один день пропиває. Макс. Що заробила? — Кусок сала. Чуб. III. 108.

2) Заслуживать, заслужить. А хто мене поцілує, заробить спасіння. Чуб. V. 9.

3) Задѣлывать, задѣлать. Кінці основи, що були прив’язані до куснів полотна у воротил, не можуть бути зароблені, вони полишаються яко тороки. Шух. І. 259.

4) Опачкивать, опачкать. Заробиш, сорочку ззаду! Лебед. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 90.