ЗАНОСИТИ

ЗАНО́СИТИ, о́шу, о́сиш, недок., ЗАНЕ́СТИ, су́, се́ш; мин. ч. зані́с, несла́, ло́; док.

1. перех. Несучи, доставляти, приносити що-небудь кудись, комусь. Цілих два тижні князь щодня заносив або засилав дарунки різні, і ті коштовні дарунки надто тішили Софію (Л. Укр., III, 1952, 506); До їхніх хат уперше на селі заносив листоноша газети «Біднота» або «Незаможник» (Вишня, II, 1956, 10); По дорозі до хати дядько зірвав кілька квіточок.. і заніс їх тітці (Коцюб., І, 1955, 463); — От ми і ходимо втрьох по черзі до Устима. Гостинця там якого занесу, провідаю, і йому легше стає… (Кучер, Чорноморці, 1956, 91); // Уносити знадвору в яке-небудь приміщення. Бджоли облітались, і дід з Дмитром урочисто заносять вулики в омшаник (Стельмах, II, 1962, 260); Василина Макарівна і Мар’яна прибирають зі столу, заносять посуд у хату (Зар., Антеї, 1961, 35); // у сполуч. із сл. вітер. Робити чутним, відчутним (звуки, запахи); доносити. Сонце жарило, а вітер крізь вікна заносив до кімнати розпарений нафтовий сопух (Фр., V, 1951, 219); Петро Рудик прислухається: на селі все ще валують собаки, і вітер заносить у вуха Рудикові глухе й далеке: гав, гав, гав-уй… (Кос., Новели, 1962, 155); // у сполуч. із сл. інфекція, зараза і т. ін., розм. Переносячи інфекцію, спричиняти яке-небудь захворювання. Бідна Ліля зовсім погано провела свої різдвяні вакації, бо навіть нікуди в гості не можна було піти через страх занести кому в хату заразу (Л. Укр., V, 1956, 294); Хижа осіння муха занесла сибірку..; коника довелося забити (Стельмах, II, 1962, 236).

2. перех. Переміщати що-небудь в інше місце; відносити. Хіба не прийнявся вже перший десяток дерев, принесений на власних плечах із Заріччя й висаджений отут у степову землю — на втіху суховіям та на поталу хузі, яка виламує й заносить дерева геть? (Ю. Янов., II, 1954, 157); [Емма:] Як буде свято, то мама візьме лушпиння та занесе на село, а там дадуть за нього гарний глечик сироватки для мого хлоп’ятка (Л. Укр., IV, 1954, 212); // тільки док., розм. Узяти без дозволу; забрати з собою. — А ти дивись, щоб вона [Христя] нашої одежі не занесла, — промовив він до молодиці (Мирний, III, 1954, 253); Кілька наймитів покидали роботу, занісши незароблені ще гроші (Гр., II, 1963, 121); // перев. безос. Примушувати відхилитись, переміститись убік. Сани заносить; // кого, безос. і у сполуч. із сл. доля, чорт і т. ін., розм. Примушувати опинитись де-небудь. [Кирило:] От усюди доводилось вештатись: і на Дону був, в Ростові, в Таганрозі, в Миколаїв заносило і по Кізіяру швендяв, а в Адесу [Одесу] не заходив… (Мирний, V, 1955,142); [Прокіп:] Василю, куди тебе чорти занесли? Там бджоли… (Корн., II, 1955, 90); * Образно. Думки на мінливих крилах і хвилях заносили його в рідне село (Стельмах, Правда.., 1961, 18).

◊ Куди́ і во́рон кісто́к не зано́сить — дуже далеко. Це найвіддаленіші нетрі, не схожі ні на що в світі, звірині заповідники, ті місця, куди, як говорили в старі часи, і ворон кісток не заносить (Довж., І, 1958, 106);

Яки́й ві́тер зані́с (які́ вітри́ зане́сли) — чому, через які обставини хто-небудь з’явився десь. — Які вітри занесли до нас? — спитав Косенко, міцно потискуючи руку Хромова (Коп., Сусіди, 1955, 4).

3. перех. Піднімати догори або відводити вбік (руку, зброю і т. ін.), наміряючись вдарити або готуючись виконати яку-небудь іншу дію. Брянський.. плигнув з бруствера вперед, заносячи з-за спини важку протитанкову гранату (Гончар, III, 1959, 118); Ззаду упирається на мотузці корова, а спереду суворий мужик заніс над кіньми батіг. Се ярмаркова проза спішить на ніч додому (Коцюб., II, 1955, 237); Василь заніс ногу над перелазом і так застиг на якусь мить (Рибак, Помилка.., 1956, 122).

◊ Зано́сити (зане́сти) ру́ку на що — намірятися одібрати що-небудь у когось. Тут, бач, пани заносять рукі, на ліси й пасовиська, грозяться лишити їх [селян] на тих скупих часточках землі, що признано їм при знесенню панщини (Фр., VIII, 1952, 24); Смерть зане́сла свою́ го́стру косу́ над ким — комусь загрожує смерть, хтось близький до загибелі. Часом вона [Марія] зупинялась.. Потім схоплювалась і бігла знову. Бігла віі смерті, що вже було занесла над нею свою гостру косі, (Цюпа, Назустріч.., 1958, 194).

4. перех. Покривати чим-небудь сипким; засипати. Вітер піднімався зверху, падав вниз.. і заносив усе дрібним снігом (Н.-Лев., II, 1956, 63); У степу день у день вила завірюха, заносила дороги й ставила замети, вищі за хати (Панч, Гарні хлопці, 1959, 128); Завтра ж рано.. повіє Ураган холодний. І занесе піском, снігом Курінь — мою хату (Шевч., II, 1953, 179); // безос. Одного дня розгулялася велика хуртовина, занесло снігом усі дороги (Минко, Моя Минківка, 1962, 82); * Образно. Колись він бачив далекі краї, де сонце і море навперейми намагались розгорнуть перед ним всі свої дива, але то було давно, і буденне життя ущерть занесло попелом згадки (Коцюб., II, 1955, 285); // Заповнювати або покривати змитими часточками грунту, піску. Настали теплі весняні дні.. Вода розлилась по луках, бо рівчак, прокопаний через сінокоси, кожний рік заносить намулом (Томч., Готель.., 1960, 56).

5. перех., розм., рідко. Записувати кудись, у що-небудь. Це був або мій таємний щоденник, куди я заносив свої учительські жалі та кривди.., а то— вірші про поселенців, що мусять кидати свою Україну (Вас., IV, 1960, 32); — Справа це глибоко інтимна. Я прошу не заносити до протоколу (Руд., Вітер.., 1958, 397).

6. тільки недок., неперех., діал. Тхнути, відгонити чим-небудь. Холодна вода, що ледве заносила застояною діжкою, відразу освіжила прив’ялі м’язи (Вільде, Сестри.., 1958, 285); // безос. Від Василини заносило на кілька кроків в округ потом (Март., Тв., 1954, 60).

ЗАНОСИ́ТИ див. зано́шувати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 232.

Зано́сити, шу, сиш, сов. в. занести́, несу́, се́ш, гл.

1) Заносить, занести кого или что куда. Забери, занеси всі любощі мої. Мет. 30. Занесеш голову на чужу сторону, занесеш очиці на турецькі гряниці. Мет. 434. Бодай тая річка кошуром заросла: вона мого товариша за Дунай занесла. Макс. (1849) 169. Аж де ся взяв буйнесенький вітрець, заніс той вінець аж на Дунаєць. Чуб. III. 301. Ой обсади, мила, голубонько сива, вишеньками двір, ой щоб не заходив, вітер не заносив мого голосочку в двір. Мет. 67. Якось їх клятих і до мене вночі на хутір занесло. Шевч. 434. Яка нечиста мати тебе сюди занесла? Стор. МПр. 78. Ми́слоньки зано́сять. Осаждаютъ разныя мысли. Говорили мені люде, що ти иншу маєш. — Ой я иншої не мию, — мислоньки заносять, бо й сама ж ти, мила, бачиш, що всі мене просять. Мет. 64.

2) Заносить, занести за что, мимо чего. Ложки за ухо ме занесеш. Ном. № 3082.

3) Заносить, занести чѣмъ (пескомъ, снѣгомъ и пр).). І занесе піском-снігом курінь — мою хату. Шевч. 447. Твої білі ребра піском занесу, у мул поховаю. Шевч. 57.

4) Относить, отнести. Заніс вовну до ткача. Н. Вол. у. Змій… узяв той баркасик, заніс ураз до берега. Мнж. 40.

5) Продолжаться, продолжиться. Штирі дні занесе весіля. Вх. Лем. 416.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 73.