ЗАЛЯГАТИ

ЗАЛЯГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАЛЯГТИ́, я́жу, я́жеш; мин. ч. залі́г, лягла́, ло́; наказ. сп. заля́ж; док.

1. неперех. Лягати надовго або з якою-небудь метою. Восени залягає риба в ковбанях, Щоб немудрі якісь бачити сни… (Рильський, II, 1960, 159); Семен з досади заліг і не йшов ні до якої роботи (Л. Укр., III, 1952, 638); Все це було дуже образливо, і Юра досхочу поплакав у закутку за канапою, коли батько, пообідавши, заліг спати (Смолич, II, 1958, 17); * Образно. Смуток заліг у хаті, виглядає з усіх закутків (Ткач, Жди.., 1959, 70); // Лягаючи, ховатися в укритті або розташовуватися де-небудь у засаді. Під час революції вона билась там [На Кавказі] з військом. Залягала в горах, робила трудні переходи, невтомима, як найкращий юнак (Коцюб., II, 1955, 295); Сніжна хуртовина розгулялась по всьому, здавалось, світу. Все живе залягло, заховалося в землю, в лігва, в житла (Довж., І, 1958, 311); Артем одвів своїх бійців кроків за півсотню від залишених саней і наказав залягти впоперек шосе. Отут він і вирішив прийняти бій (Головко, II, 1957, 569); Василько таємниче заліг у бур’янах. Те ж саме зробили й інші хлопці (Панч, II, 1956, 143); // тільки док. Злягти (про хвору людину). Як дуже залягла [бабуся], дак усе було пучкою показує на рот, води щоб давали.. А мову одібрало (Барв., Опов.., 1902, 508).

2. неперех. З’являтися, скупчуватися де-небудь у великій кількості. Над обрієм залягали хмари (Мик., II, 1957, 99); Понад містом, понад раннім Залягли тумани білі (Мас., Сорок.., 1957, 22); Потім вечір кине довгі тіні І роса під сливами заляже (Воронько, Драгі.., 1959, 65); // перех. Покривати, заповнювати собою що-небудь. Підіймається туман, залягає глибину сцени (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 359); — Ой, що ж мені по худобі, що худоба двір заляже? Поганая дружинонька молодому світ зав’яже! (Укр.. лір. пісні, 1958, 202); Вулицю залягла густа купа народу (Фр., VII, 1951, 436).

3. тільки недок., неперех., геол. Розміщуватися в земній корі (про породи, корисні копалини і т. ін.). Руда залягала неглибоко, на дві-три лопати від поверхні (Тулуб, Людолови, II, 1957, 314); Майже поруч із сіллю залягає друга досить цінна сировина — сірка (Цюпа, Україна.., 1960, 90).

4. неперех. Утворюватися, виникати (про зморшки, заглибини і т. ін.). Аркадій замислився. Глибока зморшка залягла у нього між бровами (Коп., Земля.., 1957, 13); Вона спокійно глянула на них великими чорними очима, під якими залягли синюваті підківки (Жур., Звич. турботи, 1960, 172); * Образно. І йому, і Русевичу здавалось, що залягла між ними глибоченна прірва (Шовк., Інженери, 1956, 309).

5. неперех. Знаходитися де-небудь, займаючи якийсь простір; простягатися. Але що то там біліє по узгір’ю темно-синім? Чи сніги то залягають? Чи то хмари притаїлись? (Л. Укр., І, 1951, 396); Хома Хаєцький.. терпляче вдивлявся в кущуваті зарості, що залягали ліворуч попід висотою (Гончар, III, 1959, 116); Обабіч дороги залягли пасовиська (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 16).

6. неперех., рідко. Наставати. У вагоні залягає, як ворог в окопах, моторошна тиша (Кол., На фронті.., 1959, 31); У хаті залягли вже густі сутінки (Гжицький, Опришки, 1962, 92); Вечір уже давно заліг за вікнами сталеливарного цеху, синій, зоряний (Собко, Біле полум’я, 1952, 219); // перех. Повністю охоплювати, оповивати. Вже й нічка настала, засяяли зорі, І темрява бір залягала (Л. Укр., І, 1951, 346).

7. неперех., перен. Міцно вкорінюватися, западати глибоко в душу, серце і т. ін. (про почуття, думки і т. ін.). Метушаться села, ..залягає в душах якась глуха ненависть [до панів] (Фр., VIII, 1952, 7); В серце [Прохора] залягла журба (Мик., II, 1957, 77); Згас, потьмарився блиск маминих очей, і на дні їх, здається, назавжди, заліг смуток (Коз., Сальвія, 1959, 8); Видно, якась нерозв’язна дума залягла важким тягарем у його голові, бо на високому чолі не по літах глибокі пролягли зморшки (Збан., Сеспель, 1961, 49).

8. неперех., перен. Припинятися, затихати (про вітер). Зовсім залягає вдалині вітер, ніби й не було його (Ю. Янов., II, 1958, 50); Надвечір залягли за горами вітри (Чорн., Визвол. земля, 1959, 151).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 197.

Заляга́ти, га́ю, єш, сов. в. залягти́, ля́жу, жеш, гл.

1) Занимать, занять мѣсто, покрывать, покрыть собою. Геть! бач моє місто залягла. Мнж. 143. Сиві кабани усе поле залягли. Ном. стр. 292. № 54. Великая худобонька все подвір’я заляже. Чуб. V. 163.

2) Полечь. Не одного тепер ляха голова заляже. Макс. (1834). 123.

3) Заваливать, завалить. Сирая земля двері залегла. Мет. 150.

4) Залегать, залечь. Заліг, як собака в грубі. Ном. № 11762. Заляжу до завтрього. К. ЧР. 286.

5) Засѣдать, засѣсть (въ засадѣ). Мнж. 141. Залягли вони на нас у балці. К. ЦН. 191. Та ж за ордою пан Хмельницький вгнався. Він у Ведмежих Лозах залягав. К. ПС. 110.

6) Затихать, затихнуть (о вѣтрѣ). Вітерець заліг десь, тиша. МВ. ІІ. 49.

7) Оставаться, остаться безъ обработки. Ця нива ще торік залягла. Борз. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 62.