ЗАЛАМУВАТИ

ЗАЛА́МУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАЛАМА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.

1. Згинати, загинати або надломлювати щось. Чумаченко кинувся розгрібати пісок, швидко, невпинно, по-собачому, заламуючи до крові нігті (Тют., Вир, 1964, 315).

Зала́мувати (залама́ти) па́льці — загинати пальці. Засідання правління йшло на диво спокійно і діловито. Данило Осадчий тепер чомусь поспішав з будівництвом греблі, зупиняв промовця, якщо той починав заламувати пальці, перелічуючи всі «за» і «проти» (Чаб., Тече вода.., 1961, 97); Зала́мувати (залама́ти) ру́ки: а) сильно загинати руки назад, за спину і т. ін.; б) згинаючи руки, робити жест, який виражає горе, розпуку, відчай і т. ін. І заставляло [життя] заламувати руки і битись, битись об землю, в дикому бажанні згинути, зникнути з сього світа, де щастя і горе так божевільно сплелись… (Л. Укр., І, 1951, 205); Василина крикнула й заридала. Вона пригадала все, пригадала недавню страшну подію над Россю й заламала руки (Н.-Лев., II, 1956, 94);

Зала́мувати (залама́ти) ша́пку — надівати шапку набакир. Проценко легко сів у сідло, прибрав поводки, поправив риштунок, а потім лівою рукою заламав іще більше високу шапку (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 61).

2. розм. Випереджати, перевершувати кого-небудь у чомусь. [Батько:] Кажуть, ти, сину, вчився добре? [Мати:] Всі роки на відмінно йшов, всіх у класі заламував (Гончар, Партиз. іскра, 1958, 45); [Ганна:] Чула ти приказку про сірого вола, що робе [робить] він до втоми, а його за те ще більш поганяють? Отже, я либонь і сірого вола заламала б у ярмі (Крон., II, 1958, 21).

◊ Зала́мувати (залама́ти) ці́ну — дуже дорого оцінювати що-небудь, правити надмірно велику суму грошей за щось. — Ось ви скаржитесь, нібито шляхта заламує казна-яку ціну на шкіру. А без шкір вам не прожити (Тулуб, Людолови, І, 1957, 175); — Ціну за похорон заламав, мабуть, неабияку, — підкрадався Левко (Цюпа, Назустріч.., 1958, 52).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 180.