ЗАКУШУВАТИ

ЗАКУ́ШУВАТИ¹ і ЗАКУ́СУВАТИ, ую, уєш, недок. ЗАКУСИ́ТИ, ушу́, у́сиш, док., перех. Затискати, стискати зубами що-небудь. Закушує [Руфін] з досади губу, але зараз же примушує себе до привітнішого виразу, і підходить до Крусти (Л. Укр., II, 1951, 390); Їй хотілося запхати пальці до рота, закусити їх до крові й кричати (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 35); Увага Черниша прикута до кладовища. Закусивши в зубах давно погаслу цигарку, він припав до вузького вікна (Гончар, III, 1959 239); — Брешете! Всі ви брешете! — виснула Катря і закусила край хустки, щоб не закричати (Кучер, Трудна любов, 1960, 362).

◊ Заку́шувати (закуси́ти) вуди́ла: а) переставати коритися кому-небудь (про коней). Закусивши вудила мчали невтомні гривасті коні (Цюпа, Назустріч., 1958, 443); б) діяти, робити що-небудь, не стримуючи себе, не усвідомлюючи своїх вчинків. А я, дурний, закусивши вудила, мчав уперед, верхи на всіх своїх давніх акторських помилках (Моє життя в мист., 1955, 126); Заку́шувати (заку́сувати, закуси́ти) плач, по́смішку і т. ін. — стримувати, приховувати плач, посмішку і т. ін. Хлопець мовчав, закусуючи дальший плач (Коб. II, 1956, 104); Голова одразу ж закусив посмішку (Логв., Літа.., 1960, 78); Заку́шувати (закуси́ти) язика́ див язи́к.

ЗАКУ́ШУВАТИ² і ЗАКУ́СУВАТИ, ую, уєш, недок. ЗАКУСИ́ТИ, ушу́, у́сиш, док.

1. перех. і без додатка. Заїдати що-небудь випите (вино, горілку і т. ін.) або з’їдене. Про те, що значно приємніше не запивати горілку содовою.., а закушувати її огірком або, найкраще, свіжим помідором, містер Джонс довідався не так давно (Багмут, Опов., 1959, 90); Батько випивав чарку горілки, закусує і береться до нової роботи (Фр., IV, 1950, 193); Ївга Пилипівна частувала гостей вишнівкою, припрошувала їх закусувати (Минко, Ясні зорі, 1951, 36); // жарт. Він [страус] мимохідь схопив ящірку, яка, вигрівалась на сірому камені, ковтнув іржавий гвіздок і закусив чималим блискучим камінцем, що трапився на дорозі (Донч., III, 1956, 66).

2. неперех. Їсти небагато, нашвидку; взагалі їсти. Вона сіла за стіл закушувати; половина пирога заклякла в руках, а невеличка крихта гнітом лежала в роті (Мирний, III, 1954, 37); В перервах — коли всі бігли в буфет за бутербродами, — Оксентій ставав у коридорі біля вікна, розв’язував свою торбинку, виймав шматок житняка з цибулиною й закусував (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 331); До шинку побігли поснідати, Закусили, тютюну купили (Фр., XIII, 1954, 336); [Убогий брат:] Закусив би й я охоче: В животі, мов грім, гуркоче! (Олесь, Вибр., 1958, 442).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 178.

Заку́шувати, шую, єш, сов. в. закуси́ти, шу́, сиш, гл. Закусывать, закусить. Ном. № 6001. Уже закушував смачненько, хто добре пінної лигнув. Котл. Ен. V. 21. По одній не закушують. Ном. № 11527.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 57.