ЗАКОЧУВАТИСЯ

ЗАКО́ЧУВАТИСЯ, ується, недок., ЗАКОТИ́ТИСЯ, о́титься, док.

1. Котячись, обертаючись, переміщатися, потрапляти в яке-небудь місце. Повну жменю набирає [Катерина] жита, розмахується рукою і плавно випускає зерно крізь пальці. Воно шелестить, стрибає по ріллі і падає в ямки, закочується в щілини… (Чорн. Визвол. земля, 1950, 175); — Та й чесна яка душа сієї Марини! Друга потаїла б гроші, сказала б — десь закотилися, а вона — ні… Чесна душа! (Мирний, IV, 1955, 232); Раптом м’яч, відбитий нашим захистом .. ліг на траву і потихеньку, наче в сні, закотився в берлінські ворота (Ю. Янов., II, 1954, 26); // розм. Проникати, потрапляти всередину чого-небудь, кудись. Неначе велика зелена опука з розгону впала і не своєю силої закотилася до хати (Л. Укр., III, 1952, 712); Світало.. Гуло на подвір’ї гуральні. Шинелі й кожухи злилися у вир. Юрба куркуленків в гонитві навальній З діжками в санях закотилася в двір (Перв., II, 1958, 324); * Образно. — Хіба вже моє щастя так далеко десь закотилося? (Гончар, Таврія, 1952, 26).

2. за що і без додатка. Спускатися за обрій; заходити (про небесні світила). У хуторі було тихенько, як у вусі. Сонечко закочувалося (Вовчок, Вибр., 1946, 163); Як сонечко закотиться, Як зіронька зійде, Нехай моя Марусенька На вулицю вийде (Щог., Поезії, 1958, 74); // Ховатися (за хмари, гори і т. ін.) — Закотилось ясне сонце за чорную хмару (Чуб., V, 1874, 320); Туман закрив веселі зорі, За хмару місяць закотивсь (Гл, Байки.., 1959, 396); Сидів він суворий і тихий, дивився на сонце, що закочувалось за дахи боярських будинків (Скл., Святослав, 1959, 68).

3. Загортатися назовні; підгортаючись, зсуватися вище; засукуватися (про край одягу). Воронцов витяг з-під кожуха свою гарячу руку і подав її Чорнишеві. Рукав спідньої сорочки закотився на руці аж по лікоть (Гончар, III, 1959, 22).

Зако́чуються (зако́чувалися, закоти́лися) о́чі (оченя́та) [під лоб (ло́ба)] І в кого, рідше кому —у когось зіниці ховаються під повіками (перед смертю або в стані запаморочення чи тяжкої хвороби). Коли він прибіг додому, вже не закочувались оченята, вже не кричала його донечка: вічна чиста усмішка застигла на її вустах (Гончар, Тронка, 1963, 304); Альоша дико скрикнув і забився головою об підлогу. Очі йому закотилися під лоба.. У нього почався тяжкий нервовий напад (Мик II, 1957, 207).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 162.

Зако́чуватися, чуюся, єшся, сов. в. закоти́тися, чу́ся, тишся, гл. Закатываться, закатиться. Закотилось сонечко за зеленіш сад. Мет. 316. Очі йому аж під ліб закотились. Кв. II. 205. Упустила копійку, а вона закотилася аж під піч.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 53.