ЗАКОВУВАТИ

ЗАКО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАКУВА́ТИ і ЗАКУ́ТИ, ую́, ує́ш, док., перех.

1. кого в що, перев. із сл. кайдани, ланцюги. Накладати кому-небудь на руки або ноги кайдани, ланцюги і т. ін., сковуючи їх кінці. Поки присяжний заковував мене в ланцюги, вже й зовсім стемніло (Фр., II, 1950, 19); Коли його заковували в кайдани, щоб везти на суд аж у губернію, то скували подвійні ланцюги, як на велетня (Ю. Янов., II, 1954, 121); Здавалося ляхам, добре мене закували, та не догледіли того, що кайдани були просторі на моїх ногах (Стор., І, 1957, 168); Десь узялися пани Та Травина зав’язали, Та в кайдани закули (Чуб., V, 1874, 1027); // перен. Позбавляти свободи, волі. — Упивались і чужої І своєї крові!..Без ножа і автодафе Людей закували Та й мордують… Ой, ой, пани, Пани християне!.. (Шевч., II, 1953, 26); Тичина орудує передовсім, ясна річ, безпосередньою своєю зброєю — словом. Тут він, як завжди, не дає себе закувати ніяким приписам і канонам (Рильський, III, 1956, 407); // Одягати у панцир, броню. * Образно. Живий язик можна і треба студіювати як живу рослину, але не можна і не слід засушувати і заковувати в мертві правила і формулки (Фр., XVI, 1955, 337).

◊ Закува́ти ро́та (уста́) кому, рідко — те саме, що Зав’яза́ти ро́та (див. зав’я́зувати). Зійдуться [люди], побалакають, посміються.. Вона кляла їх, молила бога, щоб господь послав таке нещастя кому-небудь з їх — тоді б вони довідалися, що вони, тоді б воно закувало їх насмішливі уста (Мирний, І, 1954, 229).

2. що, перен. Робити твердою, нерухомою поверхню води, грунту і т. ін. (про дію морозу, льоду тощо). Та у краю далекім хуртовини Ще кригою заковують плеса; Там з голоду та лютої години Дубіє люд по селах, по лісах… (Стар., Вибр., 1959, 35); Теплий вітер віє над тобою. А у нас уже як слід, і Дніпро похмурою габою закував, укрив давно вже лід (Сос., II, 1958, 102).

3. тільки док., заст. Заробити куванням. А мій Коваленко кує помаленьку; що закує, то проп’є в неділю раненько (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 152.

Зако́вувати, вую, єш, сов. в. закува́ти и заку́ти, кую́, єш, гл.

1) Заковывать, заковать. Часто бо заковувано його в кайдани. Св. Мр. V. 4. Бистрі ніженьки закували, білі рученьки зв’язали. Макс. 159. Та Травина зав’язали, та в кайдани закули. Чуб. V. 1027.

2) Зарабатывать, заработать кузнечной работой. А мій Коваленко кує помаленьку; що закує, то проп’є в неділю раненько. Грин. III. 661.

3) Только сов. в. О кукушкѣ: закуковать. Прилетіла зозуленька з темного лісочку, сіла, пала, закувала в зеленім садочку. Чуб. III. 188.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 51.