ЗАКЛЯКАТИ

ЗАКЛЯКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАКЛЯ́КНУТИ і ЗАКЛЯ́КТИ, кну, кнеш; мин. ч. закля́к, ла, ло; док

1. Втрачати чутливість, рухливість, гнучкість від холоду або незручного положення (про людину, частини її тіла). Отець Єремія сидів, немов мертвий, і не ворухнувся..; ноги заклякли й одубли (Н.-Лев., III, 1956,396) Підійшов Муха Іван, дзвонар сьогоднішній і вартовий. Змерз, видко, весь труситься у благій свитині.. Хоменко дав йому закурити. А він цигарки не скрутить, ну, геть чисто закляк (Головко, II, 1957, 338); Руки заклякли від мотузяної петлі, що врізалася в долоні (Руд., Остання шабля, 1959, 18); // Охолоджуючись, холонучи, ставати твердим, жорстким. Продержало з тиждень морозом, — земля заклякла, як кістка (Мирний, III, 1954, 7); Марія з незвичайною виразн стю відчула, що в її долонях заклякла його [пораненого] крижана рука (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 124); // тільки док., рідко. Замерзнути до смерті. — Я казала, що з цього буде якась напасть, бо він або на дорозі де заклякне, або всадить тебе до арешту (Март., Тв., 1954, 143); Страшного бачив я багато. І не боявсь? Бувало всяк. Але ішов, бо був солдатом. У кризі кляк, Та не закляк (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 100); * У порівн. Зійшов [січовик] на гору, вже й до могили зблизивсь, а чоловік сидить собі, не ворухнеться, неначе закляк (Стор., І, 1957, 334).

2. перен. Втрачати здатність рухатися, застигати в якому-небудь положенні від відчаю, страху, здивування і т. ін. Білі руки простяглися. — Так би й обвилися Кругом стану. І в подушку Холодну впилися, Та й заклякли, та й замерли, З плачем рознялися (Шевч., І, 1963, 234); Дівчина хлюпалась у теплій воді, коли враз, глянувши на прибережні оселі, вона так і заклякла, зігнута й зацікавлена (Коцюб., І, 1955, 286); Зайшла [Вутанька] на подвір’я і раптом заклякла, отетеріла на місці. Під хатою в неї темніла постать: хтось стояв (Гончар, Новели, 1954, 127); // Ставати непорушним, завмирати. Чвалав [Семен], нахиливши голову, аж до панського чи хазяйського ганку — і заклякав, похилений, перед ганком (Вишня, І, 1956, 354); Німці були близько і могли помітити вовтузню. Йонька гуцнув на соломку і закляк — що буде, те й буде (Тют., Вир, 1964, 399).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 150.

Закляка́ти, ка́ю, єш, сов. в. закля́кнути и закля́кти, кну, неш, гл. Окоченѣвать, окоченѣть; отвердѣвать, отвердѣть. Доглядали смерти, доглядали — не догляділи, одвернулись на часок, — до його, а він уже й закляк. — Зімою якось запізнився, закляк сердега в хуртовині. Мог. 111. Продержало з тиждень морозом, — земля заклякла як кістка. Мир. Пов. І. 111.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 50.