ЗАЗИЧАТИ

ЗАЗИЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАЗИ́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех., діал.

1. Позичати у кого-небудь, брати в борг. — А де ж ви тих грошей набрали? — Частину — з громадського кошту взяли, частину свої громадяни із свого достатку наскладали, а частину зазичили в сусід [сусідів] (Мирний, IV, 1955, 330).

2. Позичати кому-небудь, давати в борг. [Xранко:] Та тобі усяк такі гроші зазиче. І я, коли хоч, дам ті гроші… (Мирний, V, 1955, 169).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 127.

Зазича́ти, ча́ю, єш, сов. в. зази́чити, чу, чиш, гл. = Позичати, позичити. Ті гроші, що твій чоловік зазичив у Загнибіди, хай твоя дочка одслуже. Мир. Пов. І. 170.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 40.