ЗАЖИРАТИ

ЗАЖИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАЖЕ́РТИ, ру́, ре́ш, док., перех., розм.

1. Поїдати, з’їдати все (про тварин). Кінь форкав, зажираючи дорідну зелень по вибалочку (Ле, Ю. Кудря, 1956, 15); // Нападаючіи на кого-небудь, загризати (про хижаків). — Ваша країна дика й дивна дуже? Ведмеді у вас там панують і зажирають кого хочуть — правда цьому? (Вовчок, І, 1955, 378); * Образно. [Ганна:] Воно вже й скрізь так повелося: багачі до багачів туляться, а злидні одно другого зажирають!.. (Крон., II, 1958, 20); // фам. Жадібно, пожадливо їсти (про людей). Зажер усе, нічого не зіставив (Сл. Гр.); * Образно. — Молодих літ мені ніхто не верне. Зажерло їх панство несите… Цюпа, Назустріч.., 1958, 178).

2. перен. Жадібно, зажерливо захоплювати, загарбувати що-небудь. Противний чоловік був [Тимоха Ломака]. Усе зажирав, щоб із багатієм Цибульським порівнятися (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 18); Все хочеться зразу розбагатіти, увесь світ зразу зажерти… Твоя, господи, воля! (Мирний, 1, 1954, 178); Жадоба така несита: все б зажер собі [Денис], — от і давай випихати Романа, щоб більше батьківщини припало… (Гр., II, 1963, 324).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 123.

Зажира́ти, ра́ю, єш, сов. в. заже́рти, жеру́, ре́ш, гл.

1) Ѣсть, поѣсть. Хліб тиждень печений, та такий, що й зажерти не можна. Лебед. у.

2) Пожирать, пожрать, сожрать. Зажер усе, нічого не зіставив. К. Іов. 44. І жадав неситим духом увесь світ зажерти. К. Псал. 256. Неправда увесь світ зажерла. ЗОЮР. II. 102.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 39.