ЗАДИВЛЯТИСЯ

ЗАДИВЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ЗАДИВИ́ТИСЯ, дилю́ся, ди́вишся; мн. зади́вляться; док., на (в) кого, що і без додатка. Захоплено, з замилуванням довго дивитися на кого-, що-небудь або кудись, у щось. Він ще стояв під Галиним віконечком і то на неї задивлявся, то знов у хатинку зазирав (Вовчок, І, 1955, 316); Не раз Ганя, сидячи на м’якому кріслі, задивлялась на веселі покої (Н.-Лев., І, 1956, 164); Ох, тії очі темніші ночі. Хто в них задивиться, й сонця не хоче (Пісні та романси.., II, 1956, 190); * Образно. Сонце розтоплює скелі, а само на крайнебі задивилось в дзеркало моря і підпалило воду (Коцюб., II, 1955, 414); // Часто поглядати, виявляючи зацікавлення ким-, чим-небудь. Чогось на неї дуже пан задивляється. Та як його й не задивитися на таку козир-дівку? (Мирний, IV, 1955, 231); // Поринати в роздуми, дивлячись в одну точку і забуваючи про оточення. Ходив [Вихор] по палубі, думав про Марію й довго задивлявся у воду, схилившись за борт есмінця (Кучер, Чорноморці, 1956. 53); Зінько зупинився, задивившись. Перед ним широко розляглись поля зелені з буйними хлібами (Гр., II, 1963, 322); * Образно. Десь далеко за Хортицею вибивався щербатий місяць. Поволі підвівся над Дніпром і теж сумно задивився у вікно (Баш, Надія, 1960, 93).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 108.

Задивля́тися, ля́юся, єшся, сов. в. задиви́тися, влю́ся, вишся, гл. Засматриваться, засмотрѣться. Прийшло до неї мале пахоля, вона на його задивилася. Чуб. III. 419.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 34.