ЗАГУЛЮВАТИ

ЗАГУ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., рідко, ЗАГУЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док.

1. Починати гуляти, бенкетувати, пиячити. Інколи каменяр загулює, і тоді розшукувати його ходить маляр Влас Карамушка (Шиян, Магістраль, 1934, 16); Вернулися [заробітчани] в город, несучи з собою чималу силу грошей. Що слід, оддали ротному, а на останні загуляли (Мирний, І, 1949, 230); // тільки док. Почати поводити себе непристойно, легковажно. Жінка його загуляла, він почав бити її, довів до сухот, і ось уже обох немає (Горький, Діло Артам., перекл. за ред. Варкентін, 1950, 92); То нападе на неї таке, що вона всю хату переверне, прибираючи та чепуривши її.. А то знов загуляє, заведе, покине все печене й варене і грає, як метелик (Григ., Вибр., 1959, 291).

2. тільки док. Почати гуляти, здійснювати прогулянки. * Образно. У другім місці ціла попруга світу розділяла один клубок від другого,— то місяць з-під хмари подавав звістку, що коли б не їх густа темнота, — загуляв би по небу він чистий та ясний (Мирний, І, 1954, 310); // Забушувати, завирувати. Загуляла над тихим містом хуртовина (Кол., На фронті.., 1959, 167); Подув з півночі холодний вітер, по морю загуляли густі хвилі з білими гребенями (Збан., Мор. чайка, 1959, 134); // перен. Почати швидко поширюватися. І загуляли тоді по селі чутки про дорогоцінний матроський скарб (Є. Кравч., Квіти..,. 1959, 67).

3. тільки док., розм. Залишитися невикористаним (про землю і т. ін.). Він чув ввечері домашню розмову, якийсь там шмат землі запустував, от би гречкою засіяти. Насінням гречки міг зарадити хіба що олбинський дядько. — Отож сходимо, — згодилась мати, — може, там залишилась яка мірка… може, й не загуляє наше поле… (Збан., Сеспель, 1961, 426).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 99.