ЗАГОЛЮВАТИ

ЗАГО́ЛЮВАТИ¹, юю, юєш, недок., ЗАГОЛИ́ТИ, олю́, о́лиш док., перех., озм. Відкривати частину тіла, знімаючи, піднімаючи або закочуючи одяг. Він [закон у Західній Європі в давнину] наказує затримувати кожного жебрака і бурлаку, заголювати вище пояса і прилюдно бити батогами (Тулуб, Людолови, II, 1957, 596); Тоні знову смішно від того, що, тільки рушиш [на мотоциклі], вітер раз у раз заголює тобі коліна, облоскочує (Гончар, Тронка, 1963, 228); Стрункий Бекір, в одній сорочці, заголив руки по лікоть.. і бив по струнах (Коцюб., II, 1955, 147).

ЗАГО́ЛЮВАТИ², юю, юєш, недок., ЗАГОЛИ́ТИ, олю́, о́лиш, док., перех. Голячи, зрізувати, знімати під корінь бритвою волосся. * Образно. Заголили [строковики] до вечора степ, лежали покоси на верству від табору (Гончар, Таврія, 1952, 221).

◊ Заголи́ти в солда́ти, іст. — забрати на військову службу, у солдати. По улиці попідтинню Вдова шкандибає Під дзвіницю, сердешная, Руки простягати До тих самих, до багатих, Що сина в солдати Позаторік заголили (Шевч., II, 1963, 143).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 84.

Заго́лювати, люю, єш, сов. в. заголи́ти, лю́, лиш, гл.

1) Обнажать, обнажить.

2) Забривать, забрить. …сина в салдати позаторік заголили. Шевч. 479.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 28.