ЗАГОВОРЮВАТИ

ЗАГОВО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗАГОВОРИ́ТИ, орю́, о́риш, док.

1. перех. і неперех. Починати розмову, бесіду, звертаючись до кого-небудь; вступати в розмову з ким-небудь. Лошаков, видно, радий, граючи весело очима, ходив по хаті і заговорював то з тим, то з другим із дворян (Мирний, III, 1954, 284); Васько змінив свою тактику. Він почав заговорювати до дівчини (Збан., Малин. дзвін, 1958, 82); Стара Тимчиха грілася на приспі против [проти] сонця. Поперед ворота проходили люди, і ніхто з бабою слова не заговорив (Стеф., І, 1949, 41); Коли він зайде, то все щось заговорить до тітки, зажартує (Кобр., Вибр., 1954, 192); Потім до жінки заговорив [Іван]: — А знайди лишень, Маріє, мішок (Головко, 1,1957, 331); // Робити натяк, говорити з натяком, умовляти на що-небудь. Завіновський почав піддобрюватись до тещі та все заговорював, щоб вона оддала йому свою третину города (Н.-Лев., III, 1956, 200); // тільки док. Почати говорити про когось, щось, обговорювати кого-, що-небудь, роблячи широко відомим. На другий же день трохи не все місто заговорило про Парасчину болість, — чого вона і від чого (Мирний, IV, 1955, 65); Першого року про ланкову Олену Троян пішла чутка по району, другого року в області заговорили, а на третій — нагородили її орденом. (Кучер, Полтавка, 1950, 16); // тільки док., перен. Почати видавати виразні звуки (про музичні інструменти, вогнепальну зброю). Як музика тільки поведе смичком по струнах, і заговорять вони то зично-радісно, то журливо-плакучо (Мирний, І, 1949, 400); Потім заговорили кулемети віддалено і глухо (Цюпа, Три явори, 1958, 19).

2. у кому, неперех., перен. Виявлятися у певній поведінці, настроях, діяльності і т. ін. Заговорив у Толі старий, досвідчений розвідник, який не раз робив переполох в німецьких окопах (Коз., Гарячі руки, 1960, 240); Професійна офіцерська гоноровитість раптом прокинулась, заговорила в ньому (Гончар, II, 1959, 78).

◊ Заговори́ла кров чия; Заговори́ло нутро́ чиє. — виявилися погляди, настрої, звички, характерні для кого-небудь. Аркадій Петрович уже сміявся над собою: — Ха-ха! Заговорила дворянська кров… (Коцюб., II. 1955, 393); — Заговорило, значить, біляцьке нутро! Своїх зустрічати зостався! (Гончар, II, 1959, 104); Заговори́ла со́вість у кого — про небажання залишатися несправедливим, нечесним, винним перед ким-небудь і т. ін. А в неї ж [нареченої], капосної, спочатку розбіглися очі., а потім заговорила совість — і відмовилась од подарунка (Стельмах, І, 1962, 302).

3. перех. Робити вплив на кого-, що-небудь; уміло говорячи, переконувати в чомусь кого-небудь. Тільки тоді, коли голова комісії сказав: «Досить», я пожалкував, що.. так мало дали говорити. А міг би, здавалось, заговорити всю комісію (Збан., Малин. дзвін, 1958, 320); // Відвертати увагу або втомлювати розмовою. Вони вже умовилися. Доктор Івановський заговорить пацієнтку, тим часом професор Трембовський напише записку до психіатричної і пошле її з таксі (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 125); — Ну, пробач, Тарасе, що я тебе заговорила. Поїду я. Коні досі відпочили (Збан., Малин. дзвін, 1958, 348); //заст. Заворожувати, зачаровувати магічним словом. — Коли б же його заговорити або заворожити, щоб він каменем став (Н.-Лев., І, 1956, 91).

◊ Загово́рювати (заговори́ти) зу́би див. зуб.

4. неперех. Починати говорити, користуватися мовою, промовляти слова. — Хто то? — спитала Марина. —Заговорила! Слава богу, заговорила! — почула вона чийсь голос (Мирний, IV, 1955, 238).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 82.

Загово́рювати, рюю, єш, сов. в. заговори́ти, рю́, риш, гл. Єв. Мр. XVI. 17. Заговорять всі вороги, що ся любим ми убогі. Чуб. V. 97. Настане суд, заговорять і Дніпро, і гори. Шевч. 212.

2) = Замовляти.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 28.