ЗАГАЮВАТИ

ЗАГА́ЮВАТИ, юю, юєш, недок.. ЗАГА́ЯТИ, а́ю, а́єш, док., перех.

1. Те саме, що затри́мувати. — От загаяла, бісова баба! — мовив становий. — А ще кажуть, що в станового немає діла? З однією отакою бабою скілько мороки набралися?.. (Мирний, IV, 1955, 380); Гордій зоставсь над рахунками сам, поспішаючись, щоб не дуже загаяти обід (Гр., II, 1963, 93).

2. Марно витрачати, марнувати (час). Остап метушливо підводиться. Досадою взялося лице. Засиділися за пустими розмовами. Загаяли стільки часу (Горд., ІI, 1959, 208); Ввічливий сигнал пролунав за бузковими кущами, і вона здригнулась від несподіванки, вже картаючи себе за те, що загаяла зайву секунду (Собко, Срібний корабель, 1961, 251); // Заповнювати чим-небудь (час). — Читаємо так собі, з нудьги, — виправдувались люди, — аби чим час загаяти (Вас., І, 1959, 69).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 74.

Зага́ювати, га́юю, єш, сов. в. зага́яти, га́ю, єш, гл. Задерживать, задержать. Щоб не загаять тебе, а я ще піду коня запрягать. Канев. у. — Постривайте, каже, я напою воли, а тоді й вам витягну. — Ви ж мене загаєте. Я перш собі витягну. Г. Барв. 382.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 25.