ЖЕРТВА

ЖЕ́РТВА, и, ж.

1. За релігійними обрядами деяких народів — предмет або жива істота, яких приносили як дар богам. [Гелен:] Жриця мусить вміти в потребі всяку жертву заколоти рукою власною (Л. Укр., II, 1951, 308); У річкових вирах, на думку слов’ян, жив водяник, якого перед початком ловіння риби вони старались задобрити принесенням жертви (Іст. СРСР, І, 1956, 35).

2. Добровільний внесок у вигляді грошей або яких-небудь предметів на користь когось, чогось; пожертвування. Полтавському губернському земству дозволено збирати жертви на пам’ятник у Києві великому Кобзареві України (Мирний, V, 1955, 313).

3. Той, хто загинув від нещасного випадку, від руки ворога і т. ін. Велика боротьба праці проти капіталу коштувала безлічі жертв робітникам усіх країн (Ленін, 7,1949, 173); Вже внесли труп. Це був юнак з чорними вусиками і довгими віями — жертва автомобільної катастрофи (Донч., 1, 1956, 371); // Той, над ким знущаються, проявляють насилля. Поліцай зупиняється, чекає відповіді і шалено б’є нагайкою по столі. Лунає стогін жертви (Ю. Янов., IV, 1959, 217); Усі в’язні вже стояли рядами в коридорі, і Менгель, блискаючи скельцями пенсне, тикав пальцем в обрану жертву (Хижняк, Тамара, 1959, 201); // Про людей, тварин або комах, що перебувають у лапах хижака, у клітці, у сітці і т. ін. Страшенно скрикнула нещаслива жертва; захрустіли кості під медведячими зубами (Фр., VI, 1951, 16); Удави не отруйні, але, нападаючи на свою жертву, обвивають її, душать і ковтають цілком (Фіз. геогр., 5, 1956, 148); // перен., кого, чого. Той, хто переживає, терпить різні неприємності від кого-, чого-небудь. Залякана сільська дитина, нечесана, погано одягнена, стає жертвою школярів і грубих, неосвічених учителів (Коцюб., III, 1956, 27); Жертва Булгакового темпераменту мала досить жалюгідний вигляд (Кулик, Записки консула, 1958, 31).

◊ Понести́ вели́кі же́ртви — втратити багато людей. Великі жертви поніс словацький народ у минулій війні (Рад. Укр., 28.VIII 1959, 4); Потребува́ти (вимага́ти) жертв (же́ртви) — необхідно переживати які-небудь труднощі, нести втрати людей і т. ін. [Острожин:] А треба, знаєте, ще скінчити фейлетон; гулянки гулянками, а велике колесо цивілізації потребує своєї жертви.,. (Л. Укр., II, 1951, 15); В осінній пустці, що облягала село, чулось зловісне дихання якогось лиха, щось невблаганне, неминуче, жорстоке і вимагало жертв (Коцюб., II, 1955, 97).

4. Відмова від особистих прав, вигод і т. ін.; самопожертвування. [Кассандра:] Брате, не знаєш ти ціни жіночим жертвам (Л. Укр., II, 1951, 281); — Ти рисуєшся, — враз вигукнула Ніна, — бо… бо це нікому не потрібна жертва! (Донч., V, 1957, 469).

◊ Віддава́ти (відда́ти, прино́сити, принести́) в же́ртву чому — відмовлятися від когось, чогось, пожертвувати ким-, чим-небудь задля когось, чогось іншого, позбуватися когось, чогось. [Орест:] Хто любить, той не віддасть любого в жертву мертвій теорії, мріям кабінетним (Л. Укр., II, 1951, 59); На цей берест видерся Кузька. Для цього він приніс у жертву свої нові штани (Донч., VI, 1957, 13); Ніколи не зітруться в пам’яті нашого народу найглибша повага й безмежна вдячність тим, хто приніс у жертву свою кров і життя (Рильський, III, 1956, 56): Іти́ (піти́) на же́ртву — відмовлятися від особистих вигод задля кого-, чого-небудь. Ліза не помилилася відносно сестри — вона не могла піти на таку жертву (Руд., Вітер.., 1958, 33);

Ні перед я́кими же́ртвами не спиня́тися (не спини́тися) — бути здатним і готовим нести великі втрати, відмовлятися від особистих прав, вигод і т. ін. Ні перед якими жертвами не спинявся російський пролетаріат, щоб звільнити все людство від ганьби царської монархії (Ленін, 21, 1950, 14); Прино́сити (принести́) же́ртву — зробити що-небудь заради когось, чогось. Після таких спектаклів я верталася додому зовсім розбитою, втомленою, знеохоченою і вже не тямила, навіщо і кому принесла я жертву (Л. Укр., III, 1952, 704).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 521.

Же́ртва, ви, ж. Жертва. Звелів з бичні волів пригнати, цапів з вівцями готувати — Плутону в жертву принести. Котл. Ен.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 480.

же́ртва = офі́ра —

1) за релігій­ними обрядами деяких народів (у тому числі стародавніх слов’ян-язичників), предмет або жива істо­та, яких приносили в дар богам (звідси — жертвоприно́ше́ння) як вияв пошани чи покути; наші предки в дохристиянський період приносили жертви або в храмах, або найчастіше просто неба на святих місцях — під великим ду­бом або іншим великим деревом, в гущавині лісу, в чагарнику, на березі річок, озер, біля криниць чи джерел тощо (писемні пам’ятки оповідають, як, наприклад, князьВолодимир у Києві заходив до свого язичницького храму й при­носив там жертви ідолам; археоло­ги знайшли на місці старого Києва капище — місце, де приносилися жертви язичницьким божкам); жертви були одиничні й громад­ські в святкові дні, в дні потреб (жертва звалася ще тре́бою, тере́бою, бо звірину на требу тягли, те­ребили; жрець зазвичай мотузом задушував її, тому християнство забороняє споживати удавленину перед виступом на війну, після вдалого походу, під час епідемії, посухи тощо; в жертву приносили плоди земні, вироби з них, худобу, а часом і людей (за переказами, першими мучениками за віру в Київській Русі були варяг Тур із сином); приносити жертви озна­чало «жерти», «жрати» (сучасне значення слова переосмислено як «багато, поквапливо і пожадливо їсти»); відгомони жертвоприно­шень залишилися у весільному об­ряді (жертвування курей), у поми­нальних ритуалах, в обрядодіях бра́тчин (див.) і скла́дчин (див.); у народних казках маємо особливий рід жертвоприношення, коли лю­дина в небезпеці обіцяє (зазвичай нечистій силі) якусь невідому їй цінність, про яку знає лише нечиста сила: «Дай мені те, що дома маєш, а про що ще не знаєш» (йдеться про своєрідне викупне, аби позбутися небезпеки). Звелів з бичні [загону] волів пригнати, Цапів з вівцями готувати — Плутону в жертву принести (І. Котлярев­ський); 2) у переносному значен­ні — самопожертвування (похо­дить, очевидно, від великого под­вигу Ісуса Христа — добровільного принесення себе в жертву людям). Нехай в душі горить жар віри, міцьдо офіри, до боротьби (У. Крав­ченко); фразеологізми: іти́ на же́рт­ву — відмовлятися від особистої вигоди задля кого-, чого-небудь; прино́сити в же́ртву — робити що-небудь заради когось, чогось, жерт­вувати (офірувати) чимсь заради кого-, чого-небудь.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 218-219.