ДУТЕЛЬ

ДУ́ТЕЛЬ, я, ч.: ◊ Ду́теля з’ї́сти (із’ї́сти) — умерти. Паллант Евандрович наскоком Якраз Гібсона і насів, Шмигнув в висок над правим оком. Гібсон і дутеля із’їв (Котл., І, 1952, 256); [Микита:] Я вчадів; а з чаду я можу так зробить, що Семен і дутеля з’їсть (Кроп., І, 1958, 76).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 442.

Ду́тель, ля, м. Пустой орѣхъ. Дутеля взяв. Черк. у. Ду́теля ззі́сти. Умереть. Паллант Евандрович наскоком як раз Гібсона і насів, шпигнув в висок над правим оком, Гібсон і дутеля із’їв. Котл. Ен. VI. 27.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 458.

ду́тель — порожній горіх; фра­зеологізм: ду́теля з’ї́сти — вмерти. Я можу так зробити, що Семен і дутеля з’їсть (М. Кропивницький).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 208.