ДРІБНОТА

ДРІБНО́ТА, и, ж., розм.

1. збірн. Маленькі, дрібні істоти або предмети. Королик і собі ж поскликав усю пташню, а ще більше лісової дрібноти: Мух, Чмелів,.. Комарів (Фр., IV, 1950, 68); Така дрібнота, як зайчик, білочка, лісові мишки, хоч вони і в хутряних шубках, боялися й носа вистромити на мороз (Ів.. Ліс. казки, 1954, 65); У воду падала мошкара, і її метушливо хапала риб’яча дрібнота (Донч., IV, 1957, 249); // Малі діти. [Влас:] Ми з тобою старші, то й мусимо і матері допомагати, і на себе заробляти, і дрібноту доглядати (Кроп., II, 1958, 320); Я завжди стежу за тою дрібнотою, чи вони біжать у школу, чи сидять в їдальні за обідом (Ірчан, II, 1958, 420).

2. перен., збірн. Люди, які займають невисоку посаду або незначне місце в суспільстві. Цар підходить До найстаршого… та в пику Його як затопить!..А той дрібних, а дрібнота Уже за порогом Як кинеться по улицях, Та й давай місити Недобитків православних (Шевч., І, 1951, 248); Вся інша дрібнота — ремісники, робітники, різні люди невизначених професій — відтиснена на околиці (Кол., Терен.., 1959, 35).

3. перен., рідко. Про що-небудь незначне, мізерне, нікчемне; дрібниця. А нині — що до ніг моїх Вас привело? Яка дрібнота! (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 219).

◊ Розмі́нюватися (розміня́тися) на дрібно́ту — те саме, що Розмі́нюватися (розміня́тися) на дрібни́ці (див. дрібни́ця). І скаже суд: — Чи виконав достоту Призначення своє ти на землі, Чи, може, розмінявся на дрібноту? (Рильський, Поеми, 1957, 207).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 416.

Дрібно́та, ти, ж. Мелюзга, мелочь. Тоді то вже орда значних людей у полоне залюбки брала, а дрібноту панів без жалю стинала. К. Хмельн. 66. Дрібна дрібнота. К. Кр. 23. Ум. Дрібно́тка, дрібно́тонька.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 444.