ДОЧУВАТИ

ДОЧУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДОЧУ́ТИ, у́ю, у́єш, док.

1. перех. Слухаючи, сприймати що-небудь. Скрізь цю мудру раду Ухо дочува… (Граб., І, 1959, 355); Привичне Івасеве ухо зразу дочуло знайомий голос (Мирний, IV, 1955, 97); Господар ще сказав кілька слів, яких не міг дочути Лодиженко (Ле, Міжгір’я, 1953, 226).

2. тільки недок., неперех. Нормально чути. Просто розкажіть, що у вас трапилося, бо я на старість погано дочуваю і можу поставити невірний діагноз (Ів., Вел. очі, 1956, 92).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 400.

Дочува́ти, чува́ю, єш, сов. в. дочу́ти, чу́ю, єш, гл. Хорошо слышать, хорошо услышать. Кличу тебе серденятком, ти не дочуваєш. К. Досв. 131. І ноги не держуть, і не дочуваю, і не добачаю. Стор. І. 135. Глухий не дочує, то вигадає. Ном. № 8564.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 437.